Сіра лисичка — це їстівний гриб, читається делікатесним вживається свіжим (відварювання близько 10-15 хвилин) і сушеним (м'якоть світлішає), використовується для супів та для приправ (у порошку). Росте: (масово з середини серпня до середини вересня) у листяних і мішаних лісах, у вологих місцях, групами-зростками і колоніями, не часто.
Шапинка: діаметром 3-5см, трубкоподібна, з відвернутим, лопатевим нерівним краєм. Всередині волокнисто-зморшкувата, коричнево-чорна або майже чорна, у суху погоду коричнева, сіро-бура, зовні крупно-складчаста, воскова, з нальотом. Ніжка: довжиною 5-7см і діаметром близько 1см, трубчаста, порожниста, звужена до основи, сіра, коричневата або чорно-бура, жорстка. М'якоть: тонка, ламка, без запаху, плівчаста, сіра (після відварювання — чорна).
Вирощування сірої лисички підпорядковується загальним правилам, що дотримуються при розведенні мікоризоутворюючих грибів. Підселення гриба до деревного партнера можливе за допомогою частин плодових тіл, спорового настою, компосту і грибної розсади, а також з використанням як насінного матеріалу так званого лісової ґрунту.
Лісова земля являє собою лісову підстилку та верхній гумусний шар, тобто середовище, де мешкає грибниця мікоризоутворюючих грибів. Основна маса цього ґрунту включає в себе органічні речовини (напіврозкладені рослинні залишки). Вона багата на вміст різних кислот, ферментів, вітамінів, ростових речовин. У шари лісового ґрунту виходять численні активні закінчення деревних корінців, з більшістю з яких грибниця сплітає грибокорінь.
Тут також зосереджені у великій кількості вільно живучі гіфи грибів-мікоризоутворювачів. При заготівлі лісова земля залишається шматочком природного середовища грибів, що зберігає всі достоїнства вже обжитого ними простору. Тому очевидно, що приживання грибниці на новому місці відбуватиметься в достатньому комфорті.
