Акремоніум

Акремоніум (лат. Acremonium) — це рід недосконалих грибів (Deuteromycetes), що належать до відділу Ascomycota. Ці мікроміцети широко поширені в ґрунті та на рослинних рештках і можуть вести як сапротрофний, так і паразитичний спосіб життя.

Морфологічно рід характеризується наявністю тонких гіалінових гіф та поодиноких, голчастих або коротких фіалід. Спори (конідії) зазвичай збираються в головки на вершинах фіалід, що є ключовою ознакою при мікроскопічному дослідженні.

У фітопатології багато видів Acremonium класифікуються як опортуністичні патогени, здатні вражати ослаблені рослини через механічні пошкодження або кореневу систему.

Систематично цей рід тісно пов'язаний із грибами роду Fusarium та Cephalosporium, що часто ускладнює видову ідентифікацію без використання методів молекулярно-генетичного аналізу.

Варто розрізняти ендофітні штами Acremonium, які можуть бути корисними для злакових трав, підвищуючи їхню стійкість до стресів, і патогенні види, що викликають системні захворювання.

Основними господарями Acremonium є зернові культури, зокрема пшениця, ячмінь та кукурудза, а також деякі овочеві та технічні культури. Патоген вражає коріння, стебла та судинні пучки рослин.

У вражених рослин гриб часто закупорює ксилему, порушуючи рух води та поживних речовин. Це призводить до розвитку цефалоспоріозу — небезпечного системного захворювання.

Шкідливість проявляється у значному зниженні продуктивності посівів, щуплості зерна та передчасному відмиранні листя, що суттєво зменшує загальну врожайність поля.

Крім прямого пошкодження, Acremonium часто зустрічається у складі ґрунтового комплексу грибів, що викликають кореневі гнилі, діючи синергічно з іншими патогенами.

Враження цим грибом робить рослини вразливими до несприятливих кліматичних факторів та інших інфекцій, значно послаблюючи імунітет культури.

Розвиток патогену активно відбувається у періоди підвищеної вологості ґрунту та помірних температур. Інфекція зберігається у рослинних рештках або передається з зараженим насіннєвим матеріалом.

Найбільш активне зараження проростків спостерігається у ранньовесняний період, коли ослаблені рослини не можуть протистояти проникненню спор із ґрунтового субстрату.

Протягом вегетації спори гриба можуть поширюватися з краплями дощу, вітром або комахами-шкідниками, що сприяє вторинному зараженню вегетативних органів.

Сприятливі умови для епіфітотії виникають у роки із затяжними дощами у фазі кущіння та виходу в трубку зернових, що сприяє закріпленню інфекції в судинах.

До кінця сезону патоген переходить у стан спокою, утворюючи конідії, здатні тривалий час зберігати життєздатність у несприятливих умовах зовнішнього середовища.

Головною ознакою є пожовтіння та скручування листя, починаючи з нижніх ярусів, що часто нагадує симптоми дефіциту поживних речовин або посухи.

Характерним симптомом є ураження судин: на поперечному розрізі стебла або кореня помітно потемніння провідних тканин, що вказує на порушення транспорту речовин.

У деяких культур спостерігається відставання у рості, загальна карликовість та передчасне достигання, що призводить до формування недорозвиненого колоса або плоду.

• Пожовтіння листкової пластинки по краях.
• Потемніння судинних пучків на зрізах стебел.
• В'янення окремих пагонів або всієї рослини цілком.
• Поява нальоту спороношення за умов високої вологості.

При ураженні коренів спостерігається їх гниття, розм'якшення тканин та втрата здатності закріплюватися в ґрунті, що веде до вилягання посівів.

Ефективний захист базується на суворому дотриманні сівозміни, що виключає беззмінне вирощування зернових, які є головними господарями патогену.

Важливим етапом є передпосівна обробка насіння якісними фунгіцидними протруйниками системної дії, які пригнічують розвиток інфекції на ранніх етапах.

Агротехнічні прийоми, такі як глибоке загортання рослинних решток та використання стійких сортів, значно знижують інфекційний фон на полі.

Застосування збалансованого мінерального живлення, особливо внесення калійних добрив, підвищує опірність рослин до проникнення спор гриба.

У разі виявлення осередків зараження у період вегетації рекомендується застосування фунгіцидів на основі тріазолів або бензимідазолів, що мають лікувальний та профілактичний ефект.