Аскохітоз гороху

Аскохітоз гороху спричиняється недосконалим грибом Ascochyta pinodella. Цей фітопатоген вражає як підземні, так і надземні частини рослин протягом усього періоду вегетації.

Збудник належить до порядку Sphaeropsidales. Характерною рисою є утворення пікнід — темних крапок, у яких формуються численні конідії, що слугують джерелом первинного зараження.

Гриб має високу виживаність у ґрунті завдяки утворенню хламідоспор, що дозволяє йому роками зберігатися в полі навіть за відсутності рослини-господаря.

Систематичне положення збудника передбачає складну адаптацію до умов навколишнього середовища, що робить його одним із найстійкіших патогенів бобових культур.

Візуальна ідентифікація патогена базується на наявності зональної плямистості та чорних пікнід, які розвиваються на уражених тканинах за умов підвищеної вологості.

Основною культурою, що потерпає від патогена, є горох посівний. Також хвороба поширюється на інші бобові, зокрема на вику та чину, обмежуючи їх продуктивність.

Пошкодження кореневої системи та прикореневої частини стебла призводить до вилягання посівів та масової загибелі сходів ще на початкових етапах розвитку.

Ураження генеративних органів (бобів) веде до того, що насіння стає щуплим, втрачає схожість та стає носієм інфекції для наступних поколінь.

Хвороба суттєво знижує фотосинтетичну активність листкового апарату, що в результаті спричиняє значний дефіцит поживних речовин у період формування врожаю.

Економічні втрати від аскохітозу часто недооцінюються, проте в умовах епіфітотії вони можуть сягати критичних значень, роблячи вирощування культури збитковим.

Інфекційний процес розпочинається з проростання зараженого насіння в ґрунті, де патоген переходить на молоді корінці та стебельця.

Поширення конідій здійснюється за допомогою дощових крапель, вітру та механічним шляхом під час догляду за посівами у вогку погоду.

Температурний режим у межах +15...+25°C у поєднанні з тривалими опадами є оптимальним часом для масового розвитку хвороби в агроценозі.

Накопичення інфекційного потенціалу відбувається впродовж весни та літа, сягаючи піка в фазі цвітіння, коли рослини максимально навантажені формуванням плодів.

Порушення сівозміни з частим поверненням гороху на одне й те саме поле є головним фактором, що зумовлює ранній прояв хвороби та швидке розповсюдження.

Симптоматика проявляється у вигляді темно-коричневих плям з чітким облямівкою на листках, стеблах та плодах, які швидко збільшуються в розмірах.

Ураження стебла часто супроводжується появою чорних некротичних ділянок, які можуть переходити в гниль кореневої шийки та приводити до випадання окремих рослин.

На некротичних плямах при уважному огляді можна побачити дрібні чорні крапки — пікніди гриба, що часто розташовуються концентричними колами.

При сильному ураженні листки передчасно жовтіють і засихають, що візуально нагадує передчасне дозрівання, але насправді є ознакою інфекційного виснаження.

• Округлі коричневі плями на листках
• Гниття кореневої шийки
• Наявність пікнід на уражених ділянках
• Побуріння бобів із дрібними плямами
• Передчасне опадання листя

Дотримання науково обґрунтованої сівозміни, де повернення гороху стається через 4–5 років, є найефективнішим методом зменшення інфекційного фону в ґрунті.

Обов’язковим етапом захисту є протруювання насіння системними фунгіцидами, що дозволяє знищити інфекцію на насіннєвій оболонці та захистити проростки.

Під час вегетації критично важливим є своєчасне внесення фунгіцидів, особливо в умовах вологого літа, коли ризик зараження стає максимальним.

Знищення післяжнивних решток шляхом глибокої оранки допомагає обмежити поширення хвороби та зменшити кількість зимуючих форм гриба.

Використання сортів із високою стійкістю до грибкових захворювань дозволяє суттєво мінімізувати залежність від хімічних засобів захисту рослин.