Стрептоміцес іпомеї

Стрептоміцес іпомеї (Streptomyces ipomoeae) є представником роду Streptomyces, що належить до типу актиноміцетів. Це ґрунтові грампозитивні бактерії, які мають здатність утворювати розгалужений міцелій.

Патоген має високу здатність до виживання у ґрунті завдяки утворенню спор, які стійкі до несприятливих умов середовища, таких як посуха або низькі температури.

Його біологічна активність спрямована на руйнування рослинних тканин шляхом секреції специфічних ферментів, які розщеплюють клітинні стінки.

Цей мікроорганізм є облігатним або факультативним паразитом, який спеціалізується на представниках родини берізкових, зокрема на солодкій картоплі (бататі).

Діагностика базується на виділенні чистої культури на агаризованих середовищах та аналізі морфології колоній, що мають характерний земляний запах.

Збудник викликає захворювання, відоме як парша або «покс» батату. Хвороба вражає кореневу систему, що призводить до серйозних втрат урожаю у всьому світі.

При ураженні молодих рослин патоген повністю пригнічує розвиток коренів, що викликає загибель паростків у ранньому віці.

Розвиток парші на коренеплодах робить їх непридатними для реалізації. Глибокі виразки, що утворюються на поверхні клубнів, знижують їхню харчову цінність та лежкість.

Економічні збитки зумовлені не лише зменшенням маси врожаю, а й зниженням сортності продукції, оскільки пошкоджені бульби не підлягають тривалому зберіганню.

Через порушення провідної системи коріння, рослина не отримує достатньої кількості води та поживних речовин, що призводить до загального пригнічення вегетації.

Первинні симптоми проявляються у вигляді дрібних плям темно-коричневого кольору на коренях та бульбах, які згодом перетворюються на глибокі виразки.

Тканини у місцях ураження стають крихкими та некротичними, що призводить до деформації бульб та розтріскування шкірки.

Надземна частина рослини реагує на пошкодження коріння пожовтінням (хлорозом) та в’яненням, особливо в періоди нестачі вологи.

Відсутність дрібних всмоктувальних корінців є типовою ознакою ураження Streptomyces ipomoeae, що відрізняє його від грибкових гнилей.

• Наявність кратероподібних виразок на бульбах.
• Деформація та викривлення коренеплодів.
• Уповільнення росту надземної маси.
• В'янення рослин при достатньому поливі.

Найефективнішим методом боротьби є використання оздоровленого садивного матеріалу, отриманого за допомогою культури меристеми.

Важливо уникати вирощування батату на ділянках, де раніше спостерігалися випадки захворювання, дотримуючись суворої сівозміни з перервою у кілька років.

Контроль рівня pH ґрунту є критично важливим, оскільки зниження кислотності до рівня 5,0–5,2 значно зменшує інфекційний фон у ґрунті.

Необхідно проводити ретельне очищення техніки та інструментів від залишків ґрунту після роботи на інфікованих полях для запобігання поширенню патогену.

Використання стійких сортів батату, які проходять випробування на опірність до даного штаму актиноміцетів, є перспективним напрямком селекції.