Агробактеріум тумефацієнс

Agrobacterium tumefaciens — це ґрунтова грамнегативна бактерія, що належить до родини Rhizobiaceae. Вона відома як збудник кореневого раку у багатьох дводольних рослин.

Цей фітопатоген має унікальну біологічну здатність переносити частину своєї ДНК (T-ДНК) у геном рослини-господаря, що призводить до неконтрольованого поділу клітин та формування новоутворень.

Бактерія може тривалий час виживати в ґрунті, де вона веде сапрофітний спосіб життя, доки не знайде механічне пошкодження на кореневій системі для проникнення.

Для точної ідентифікації патогену застосовуються молекулярно-генетичні методи, оскільки на початкових етапах розвитку хвороба може не мати явних візуальних ознак.

Розвиток бактерії значною мірою залежить від фізико-хімічних показників ґрунту, зокрема він віддає перевагу нейтральним або слаболужним середовищам з достатньою вологістю.

Хвороба вражає широкий спектр культур, зокрема плодові дерева (яблуня, груша), кісточкові (персик, абрикос), виноград, малину, троянди та деякі овочеві культури.

Головним проявом шкодочинності є утворення наростів та галів на коренях, що призводить до порушення провідної системи рослини та виснаження її поживними речовинами.

Уражені культури демонструють значне відставання у рості, пожовтіння листя та зниження імунітету до інших інфекцій, що в кінцевому підсумку веде до загибелі рослин.

У розсадниках інфекція становить критичну небезпеку, оскільки через пошкодження під час викопки саджанці дуже швидко інфікуються, що призводить до масової вибраковки.

Окрім безпосередньої шкоди, наявність галів робить рослини вразливими до вторинних інфекцій, оскільки розтріскування тканин пухлини відкриває доступ грибковим патогенам.

Період активного зараження зазвичай збігається з часом проведення доглядових робіт: садіння, обрізка, пересадка, а також діяльність шкідників-нематод.

Найбільш сприятливі умови для поширення інфекції спостерігаються навесні та восени, коли температура ґрунту стабільно тримається на рівні 15–25 градусів Цельсія.

Після проникнення бактерії в рослину процес утворення пухлин може тривати від кількох тижнів до кількох місяців залежно від фізіологічного стану культури.

Зимує патоген у ґрунті або всередині тканин уже сформованих пухлин, де він захищений від низьких температур та несприятливих погодних умов.

Основним каналом поширення є заражений посадковий матеріал, нестерильний садовий інструмент, а також потік дощових вод, що переносять бактерії між грядками.

Ознакою зараження є поява світлих наростів, які згодом стають твердими, темними та шорсткими, набуваючи вигляду характерних вузлуватих пухлин (галів).

Найчастіше гали локалізуються на кореневій шийці, місці переходу кореня у стовбур або на основних скелетних коренях, що важко помітити при поверхневому огляді.

Загальний стан рослин погіршується: спостерігається передчасне старіння листя, погане розпускання бруньок навесні та мінімальні прирости пагонів упродовж сезону.

У розрізі пухлина має неоднорідну, губчасту структуру, що суттєво відрізняється від здорової деревини або звичайного калюсу в місці щеплення.

У разі глибокого ураження кореневої системи рослина стає менш стійкою до вітру та посухи, легко висмикується з ґрунту через недорозвиненість коренів.

Найважливішим заходом захисту є профілактика, спрямована на закупівлю саджанців лише у перевірених господарствах з дотриманням фітосанітарного контролю.

• Ретельна дезінфекція інструментів для обрізки після кожного дерева, щоб запобігти переносу бактерій.
• Відмова від висаджування чутливих культур на ділянках, де раніше спостерігався спалах кореневого раку, протягом 4-5 років.
• Використання біопрепаратів для обробки коріння перед садінням, що створюють захисний бар'єр проти патогенів.
• Дбайливе ставлення до кореневої системи при пересадці для уникнення механічних пошкоджень, які слугують «воротами» для інфекції.

Якщо виявлено лише поодинокі пухлини, їх можна обережно видалити з захопленням здорової тканини, після чого місце зрізу обов'язково дезінфікується мідьвмісними препаратами.

Високий рівень агротехніки, своєчасне внесення добрив та боротьба з ґрунтовими шкідниками підвищують природний імунітет рослин, знижуючи ризик зараження Agrobacterium tumefaciens.