Пантоя агломеранс

Ервінія гербікола (сучасна назва Pantoea agglomerans) — це грамнегативна паличкоподібна бактерія, що належить до родини Erwiniaceae. Цей мікроорганізм є широко розповсюдженим епіфітом, який часто колонізує поверхню листя, стебла та прикореневу зону культурних рослин.

Патоген є умовно-патогенним організмом. Він живе як ендофіт, не завдаючи шкоди до моменту, поки рослина не отримає стрес від посухи, надмірної вологості або механічних пошкоджень, після чого бактерія стає агресивним збудником хвороб.

Особливістю бактерії є здатність синтезувати жовті або оранжеві пігменти, що дозволяє легко ідентифікувати культуру на поживних середовищах у лабораторії. Мікроорганізм є досить рухливим завдяки джгутикам.

Бактерія здатна швидко розмножуватися при сприятливих температурах та наявності вільної вологи. Вона пристосована до широкого діапазону умов, що робить її надзвичайно життєздатною в умовах сільськогосподарського виробництва.

Поширення відбувається через природні отвори рослин (продихи), а також через рани, отримані внаслідок діяльності комах або під час доглядових робіт на полі.

Від діяльності Pantoea agglomerans страждають овочеві, зернові та плодово-ягідні культури. Серед найбільш вразливих — томати, цибуля, огірки, яблуні та різні злаки.

Бактерія викликає некротичні плямистості, гнилі плодів, в'янення судинної системи та загальне пригнічення росту рослин. Нерідко призводить до значних втрат врожаю під час зберігання.

На яблунях і грушах цей патоген часто виступає як вторинна інфекція, що супроводжує бактеріальний опік, значно погіршуючи загальний стан дерева та якість плодів.

У цибулі інфекція спричиняє мокру гниль, яка починається з шийки і швидко поширюється на всі внутрішні тканини, перетворюючи їх на смердючу масу.

Зернові культури уражаються на ранніх фазах розвитку, що призводить до випадання сходів, зниження енергії росту та повної загибелі окремих рослин у полі.

Розвиток патогену активізується у весняно-літній період, коли температура повітря коливається від +20°C до +30°C, а рівень вологості є підвищеним.

Опади, роси та тумани створюють ідеальні умови для того, щоб бактерії змогли переміститися на здорові тканини рослин. Водна плівка на листі — головний шлях для їхньої інвазії.

Максимальна шкодочинність зазвичай спостерігається у другій половині літа та восени перед збором врожаю, коли тканини плодів стають більш схильними до зараження.

Зимує патоген у залишках рослин, верхньому шарі ґрунту та на бур'янах, які слугують природними резерваторами інфекції протягом усієї зими.

Поширенню бактерій сприяють сільськогосподарські інструменти, якими користуються без дезінфекції, а також комахи, що переносять збудник від хворої рослини до здорової.

Першими ознаками ураження є поява водянистих плям, які згодом темніють і стають коричневими або майже чорними. На краях плям часто помітна жовта облямівка.

У вологу погоду на місці некрозів виступає слизовий наліт або краплі ексудату, які містять велику концентрацію бактеріальних клітин.

Рослини, уражені судинним бактеріозом, починають в'янути, навіть при достатньому зволоженні ґрунту. Листя жовтіє, скручується і передчасно опадає.

Плоди уражених рослин втрачають тургор, розм’якшуються і видають неприємний запах внаслідок гниття тканин. Це особливо помітно у коренеплодів та цибулин.

• Водянисті плями на листках та плодах.
• Слизові виділення на уражених ділянках.
• Швидке в'янення частин рослини або цілого куща.
• Специфічний неприємний запах гнилі.

Основним методом контролю є дотримання культури землеробства. Необхідно уникати загущених посадок та надмірного азотного живлення, яке сприяє розвитку м'яких тканин.

Важливим заходом є знищення післязбиральних залишків шляхом глибокої оранки, що мінімізує кількість перезимівлі патогену в ґрунті.

Необхідно суворо дотримуватися сівозміни, виключаючи повернення чутливих культур на одне поле раніше, ніж через 3-4 роки. Це значно знижує накопичення інфекції.

Застосування хімічних засобів захисту, зокрема препаратів на основі міді, має профілактичний характер і дозволяє попередити масовий розвиток захворювання.

Біологічний контроль включає використання препаратів-антагоністів, які створюють конкурентне середовище для патогенних бактерій на поверхні рослин.