Фомопсис дині

Цей мікроскопічний гриб виступає спеціалізованим фітопатогеном, що уражає кореневу систему та прикореневу зону стебла рослин родини Гарбузові.

Патоген зберігається в ґрунті у вигляді склероціїв та пікнід, які залишаються життєздатними протягом кількох років, що ускладнює боротьбу з ним.

Основним шляхом поширення гриба є контакт інфікованого ґрунту з кореневою системою через поливну воду або сільськогосподарський інвентар.

Міцелій гриба активно розвивається в тканинах кореня, поступово блокуючи судинну систему рослини та перешкоджаючи нормальному руху поживних речовин.

Головною культурою, що піддається даному захворюванню, є диня. Також патоген може уражати огірки, кавуни та гарбузи в умовах теплиць та відкритого ґрунту.

Гриб вражає передусім кореневу систему, викликаючи розвиток кореневих гнилей, які швидко призводять до загибелі рослини за відсутності належного захисту.

Шкодочинність фомопсису полягає в ранньому в'яненні уражених рослин, що веде до значних втрат товарного врожаю баштанних культур.

При сильному розвитку інфекції спостерігається відставання у рості, пожовтіння листя та передчасне відмирання плодоносних батогів дині.

Економічні збитки пов'язані не лише зі зниженням врожайності, але й із погіршенням якості плодів, які стають непридатними для тривалого зберігання.

Розвиток хвороби найактивніше проявляється у періоди високої вологості ґрунту та при температурі повітря в діапазоні від +18 до +25 градусів Цельсія.

Перші симптоми зараження зазвичай фіксуються у фазі цвітіння або початку активного плодоутворення баштанних культур.

Постійне перезволоження ґрунту в теплицях або тривалі дощі у відкритому ґрунті створюють ідеальні умови для проростання спор та активного зараження.

Патоген може активізуватися протягом усього вегетаційного періоду, починаючи з висадки розсади і закінчуючи фазою активного наливу плодів.

Післязбиральні рештки є основним джерелом інфекції для наступного сезону, тому вкрай важливо проводити ретельне очищення полів.

На ранніх стадіях на коренях з'являються коричневі або чорні плями, які з часом зливаються, охоплюючи значну площу кореневої системи.

При огляді підземної частини видно глибокі виразки та відмирання дрібних корінців, що робить корінь ламким та візуально обпаленим.

Характерною ознакою надземної частини є млявість листя у спекотні години, яка спочатку має тимчасовий характер, а потім стає незворотною.

Зовнішні тканини стебла у прикореневій зоні можуть набувати сірого або бурого відтінку, часто спостерігається розтріскування епідермісу.

• Пожовтіння нижнього листя.
• В'янення верхівок батогів.
• Затримка росту міжвузлів.
• Відмирання основного кореня.
• Наявність чорних пікнід на відмерлих тканинах.

Фундаментальним методом контролю є дотримання правильної сівозміни з виключенням гарбузових культур із зони зараження на термін не менше 3–4 років.

Рекомендується використовувати тільки здоровий насіннєвий матеріал, що пройшов передпосівну дезінфекцію фунгіцидами широкого спектра дії.

При вирощуванні в закритому ґрунті необхідно проводити дезінфекцію ґрунту, субстратів та конструкцій теплиць після кожного циклу обороту.

Агротехнічні заходи включають підтримання оптимального режиму поливу без перезволоження та своєчасне знищення рослинних решток після збирання врожаю.

При виявленні перших вогнищ зараження застосовують полив рослин під корінь системними фунгіцидами, дозволеними до використання на баштанних культурах.