Фомопсис квасолі

Гриб утворює пікніди — спеціалізовані структури, де формуються два типи конідій: альфа-конідії (овальні) та бета-конідії (ниткоподібні), що відповідають за поширення інфекції під час вегетації.

Статева стадія гриба представлена перитеціями, які розвиваються на рослинних рештках. Це забезпечує патогену високу виживаність у ґрунті та на пожнивних рештках у зимовий період.

Міцелій гриба проникає глибоко в тканини рослини, руйнуючи клітинні структури та порушуючи нормальні фізіологічні процеси, що веде до поступового в'янення рослини.

Для лабораторної діагностики використовують культивування на поживних середовищах, де гриб формує типові колонії з великою кількістю дрібних чорних пікнід, що є діагностичною ознакою.

Основною культурою-господарем є квасоля звичайна, проте патоген також вражає сою, люпин та інші види родини бобових, що робить його небезпечним у посівах різних зернобобових культур.

Хвороба вражає стебла, листки, черешки та боби. Найбільш критичним є ураження прикореневої зони стебла, що спричиняє вилягання посівів та загибель окремих рослин.

При ураженні бобів гриб проникає всередину, що призводить до недорозвиненості насіння, зміни його кольору, появи плям та суттєвого зниження енергії проростання.

Ураження стебел призводить до блокування провідної системи, що супроводжується хлорозом листя, уповільненням росту та подальшим повним відмиранням уражених частин або цілої рослини.

Господарська шкода проявляється у значному зменшенні врожайності та погіршенні якості насіння, що робить його непридатним для тривалого зберігання та посіву.

Початок інфекційного процесу припадає на весну, коли температура ґрунту підіймається до оптимальних значень. Первинним джерелом виступають інфіковані насіння та рештки рослин з минулого сезону.

Розвиток хвороби активізується при високій вологості повітря та помірних температурах. Інтенсивні опади сприяють поширенню конідій на здорові частини рослин, забезпечуючи вторинне зараження.

Період цвітіння та формування бобів є найбільш вразливими фазами розвитку рослини, коли патоген найактивніше атакує репродуктивні органи, що напряму впливає на майбутній врожай.

Восени гриб переходить у стан спокою, накопичуючись у залишках рослин, що лежать на полі, де він формує плодові тіла для успішної перезимівлі до настання нового сезону.

Умови високої густоти посіву, що перешкоджають вентиляції та сприяють тривалому утриманню вологи на поверхні стебел, є критичними чинниками спалаху хвороби на полі.

Початковими ознаками є поява дрібних плям, що поступово збільшуються, на стеблах рослин. Плями часто мають коричневий або сірий центр із вираженим темним обідком.

На поверхні некротичних ділянок можна побачити дрібні чорні крапки — пікніди. Вони є характерним візуальним маркером присутності збудника фомопсису на тканинах рослини.

Листя, розташоване вище місця ураження, починає передчасно жовтіти та засихати через припинення надходження поживних речовин із кореневої системи вгору по стеблу.

Боби, уражені грибом, мають вдавлені плями, часто деформуються і можуть вкриватися грибним нальотом, особливо за умов підвищеної вологості під час збору врожаю.

• Формування виразок на нижній частині стебла.
• Поява чорних пікнід на уражених ділянках.
• Передчасне опадання листя та в'янення рослин.
• Втрата схожості інфікованим насінням.

Дотримання сівозміни з інтервалом у 3–4 роки між вирощуванням бобових культур є базовим заходом, що значно знижує кількість інфекційного фону в ґрунті.

Використання лише здорового насіннєвого матеріалу, очищеного від домішок рослинних решток, є першочерговим завданням для запобігання поширенню патогену на нові площі.

Ретельна агротехнічна обробка ґрунту, спрямована на глибоке загортання пожнивних залишків, сприяє швидшому їх розкладанню та пригніченню життєдіяльності гриба.

Застосування фунгіцидів під час вегетації, особливо на сортах, схильних до захворювання, дозволяє локалізувати осередки інфекції та запобігти масовому поширенню хвороби на здорові рослини.

Сівба стійкими до патогену сортами залишається найкращим превентивним методом, оскільки він дозволяє уникнути значних фінансових витрат на хімічний захист посівів.