Фомопсис сої

Патоген формує дрібні пікніди (плодові тіла), в яких розвиваються конідії. Саме вони є головним джерелом інфекції, що поширюється у посівах протягом усього вегетаційного періоду рослин.

Гриб здатний проникати в усі частини рослини, включаючи стебла, черешки листя, боби та насіння. Його міцелій може тривалий час перебувати у латентному стані всередині тканин, не проявляючи видимих ознак хвороби.

Зберігається збудник у вигляді міцелію та пікнід на післяжнивних рештках у ґрунті, а також усередині інфікованого насіння, що робить його вкрай важким для викорінення на заражених полях.

Лабораторна діагностика включає виділення чистої культури гриба на живильні середовища або використання методу вологої камери для стимуляції утворення спороношення на уражених тканинах.

Хвороба уражує насамперед сою, проте може виявлятися і на інших бобових культурах. Патоген завдає значної шкоди промисловим посівам, знижуючи загальну масу врожаю.

Ураження стебел призводить до руйнування провідної системи, через що поживні речовини не доходять до бобів. Це провокує передчасне дозрівання та всихання рослин, які часто називають «загиблими на корені».

Насіння, отримане з хворих рослин, має низьку схожість та енергію проростання. Окрім того, воно стає джерелом розповсюдження патогену в нових посівах під час наступного сезону.

Пошкоджені боби часто не розкриваються або містять щупле насіння, що вкрите білим нальотом. Це робить такий врожай непридатним для тривалого зберігання та переробки на олію.

Шкодочинність фомопсису зростає в роки з високою вологістю, коли патоген масово поширюється, викликаючи епіфітотії, що можуть знищити значну частину посівів на полі.

Активний розвиток хвороби припадає на період цвітіння та наливання бобів. Гриб потребує тепла та вологи для швидкого проростання спор та зараження здорових частин рослин.

Дощі сприяють перенесенню спор від залишків врожаю на здорові рослини. Найбільш вразливими рослини стають у фазі дозрівання, коли зовнішні фактори можуть послабити захисні бар'єри сої.

Початкові симптоми інфекції часто не помітні оку, оскільки розвиток гриба всередині стебла триває тривалий час. Масове проявлення ознак збігається з піком вологості повітря в середині літа.

Зараження насіння відбувається безпосередньо в полі, коли спори патогену потрапляють на молоді боби та проникають крізь їх оболонку до насіннєвого ложа.

Після збирання врожаю гриб продовжує життєдіяльність у залишках рослин, готуючись до перезимівлі в ґрунті, де він може виживати протягом декількох років, чекаючи на сприятливі умови.

Перші зовнішні прояви — це темно-коричневі плями на стеблах, які з'являються переважно в нижній частині рослини біля вузлів кріплення листків.

З часом плями поширюються по стеблу, набуваючи вигляду смуг. Шкірка стебла стає тьмяною, на ній чітко проступають дрібні чорні крапки — пікніди гриба.

Листя хворих рослин може жовтіти, засихати та опадати, а в разі сильного ураження спостерігається згинання або надламування стебла в місцях найсильніших плям.

Бони мають вигляд сірих, деформованих утворень. Насіння всередині них часто втрачає нормальний вигляд, вкривається білим міцелієм, стає зморщеним та темним.

На полях уражені ділянки виглядають як вогнища передчасного всихання, що суттєво відрізняються за кольором від здорових зелених посівів.

Використання лише здорового посівного матеріалу є найефективнішим методом стримування хвороби, оскільки насіння є основним шляхом передачі інфекції на великі відстані.

Обробка насіння перед посівом системними фунгицидами забезпечує захист сходів від первинної інфекції, що зберігається в ґрунті або на поверхні насінин.

Агротехнічні заходи, такі як дотримання сівозміни, дозволяють знизити чисельність патогену, оскільки гриб не має змоги виживати без сприятливого господаря протягом кількох років.

Глибока оранка та знищення пожнивних залишків зменшують кількість місць для перезимівлі збудника, що робить поле менш схильним до зараження в наступні сезони.

• Застосування стійких до фомопсису сортів сої.
• Використання фунгіцидів у період цвітіння.
• Боротьба з бур'янами, що можуть бути резерваторами.
• Дотримання просторової ізоляції між посівами сої.