Фомопсис винограду

Збудник фомопсису винограду належить до царства Fungi, порядку Diaporthales, роду Phomopsis. Це недосконалий гриб, який вражає всі надземні частини виноградної рослини, перезимовуючи у тканинах лози у вигляді пікнід.

Патоген зберігається у вигляді грибниці та пікнід у корі уражених однорічних пагонів. Навесні, при підвищенні температури до 10-15°C та наявності вологи, відбувається викид пікноспор, які поширюються краплями дощу та вітром.

Розвиток захворювання тісно пов'язаний з рівнем вологості навесні. Дощова погода під час розпускання бруньок створює ідеальні умови для масового зараження молодих зелених пагонів, що стають вразливими до інфекції.

Гриб має високу здатність до поширення в умовах помірного клімату. Поширення інфекції по винограднику відбувається поступово, але за відсутності належного захисту може вразити значну частину плантації всього за один вегетаційний період.

Для лабораторної ідентифікації використовують методики мікроскопії виділених пікноспор або інкубацію зразків у вологих камерах. У виробничих умовах діагноз ставлять на основі характерної картини ураження корі та листя.

Шкідливість фомопсису полягає у системному ураженні рослини. Гриб руйнує паренхіму тканин, що веде до послаблення імунітету куща та зниження його здатності до перезимівлі, що особливо критично в регіонах з низькими зимовими температурами.

Ураження суцвіть часто призводить до їх повного засихання та втрати врожаю ще до фази цвітіння. Також гриб вражає гребені грон, що може спричинити осипання ягід, які стають джерелом інфекції для всього врожаю під час дозрівання.

На пагонах утворюються некротичні плями, які згодом перетворюються на глибокі тріщини. Це призводить до порушення провідної системи рослини, внаслідок чого гілки засихають, а кущ поступово втрачає продуктивність.

Тривале ураження призводить до випадання кущів на винограднику. Це вимагає проведення постійного омолодження насаджень або повної заміни пошкоджених ділянок, що є дуже затратним процесом для аграрія.

Зниження якості врожаю також є вагомим наслідком хвороби. Ягоди, уражені грибом, мають неприємний присмак і втрачають товарний вигляд, що робить їх неможливими для свіжого споживання чи виноробства.

На ранніх стадіях розвитку на листках з'являються дрібні чорні плями з жовтою облямівкою. З часом листя деформується, набуває неправильної форми, стає крихким і може передчасно опадати з лози.

На міжвузлях пагонів у нижній частині куща виникають темно-коричневі, майже чорні видовжені плями. У цих місцях кора тріскається і набуває характерного сірого або вибіленого вигляду, на якому добре помітні чорні крапки — пікніди.

При зараженні суцвіть вони набувають бурого кольору, засихають і відмирають. Якщо зараження відбувається на ягодах, вони спочатку втрачають колір, потім стають коричневими, зморщуються і вкриваються чорним нальотом плодових тіл.

• Чорні крапки з жовтим ореолом на молодому листі.
• Поздовжні розтріскування кори на однорічних пагонах.
• Передчасна деформація та опадіння листових пластинок.
• Масове засихання суцвіть у період їх активного росту.
• Сріблястий або вибілений колір ураженої кори пагонів.

Найбільш показовим симптомом є відмирання гребеня, що призводить до того, що гроно повисає на одній ниточці або повністю відпадає, оскільки гриб перекриває доступ поживних речовин до плодів.

Система захисту базується на профілактичних обприскуваннях фунгіцидами в фазу розпускання бруньок. Використання контактних препаратів міді є фундаментом боротьби з інфекцією, що виходить із місць зимівлі.

Агротехнічний контроль передбачає ретельне видалення всіх пошкоджених пагонів під час обрізки. Важливо, щоб рослинні рештки не залишалися під кущами, адже саме вони є основним джерелом нових спор у наступному сезоні.

Забезпечення гарної аерації куща шляхом вчасної підв'язки та пасинкування дозволяє знизити вологість навколо пагонів. Це створює несприятливі умови для розвитку гриба, що значно сповільнює поширення захворювання.

Використання здорового садивного матеріалу, сертифікованого на відсутність патогенів, є критичним етапом закладання нових насаджень. Це запобігає зараженню ґрунту та лози на початкових етапах розвитку виноградника.

У випадках епіфітотійного розвитку застосовують комплексні схеми обробки, чергуючи системні препарати з контактними. Це дозволяє контролювати патоген на різних стадіях його розвитку, захищаючи як зелені частини, так і дозріваючий врожай.