Фомопсис колоннаріс

Систематично цей вид тісно пов'язаний з комплексом видів роду Diaporthe. В циклі розвитку гриб формує пікніди — спеціалізовані плодові тіла, що містять конідії двох типів, які забезпечують поширення інфекції.

Патоген є збудником хвороб типу фомопсидозу або стеблових гнилей. Він здатний виживати на рослинних рештках у ґрунті, що робить його вкрай стійким до несприятливих умов середовища.

Для ідентифікації патогена у лабораторних умовах використовують висів на поживні середовища (наприклад, картопляно-глюкозний агар). Колонії мають специфічну морфологію, що дозволяє відрізнити їх від інших фітопатогенів.

Міцелій гриба активно поширюється в тканинах стебла, руйнуючи паренхіму. Виділення грибом токсинів призводить до пригнічення фізіологічних процесів рослини-господаря.

Phomopsis columnaris уражує широкий спектр сільськогосподарських культур, зокрема зернобобові та технічні рослини. Інфекція призводить до значних втрат врожайності через порушення живлення рослини.

Гриб уражує стебла, листя та черешки. У місцях інфікування спостерігається руйнування провідних пучків, що обмежує надходження води та мінеральних речовин до генеративних органів.

На полях, заражених цим патогеном, часто спостерігається передчасне вилягання посівів. Ослаблені рослини втрачають здатність до нормального розвитку, що веде до формування дрібного та щуплого насіння.

При ураженні насіннєвих посівів гриб накопичується в насінні, що знижує його енергію проростання. Використання такого насіння без належного протруювання веде до інфікування майбутнього врожаю.

Шкодочинність патогена також проявляється у зниженні якісних показників продукції, таких як вміст білка та олії в насінні, що суттєво зменшує ринкову вартість вирощеної продукції.

Розвиток Phomopsis columnaris тісно пов'язаний з кліматичними умовами вегетаційного періоду. Оптимальними для зараження є температури +20...+25 градусів та висока вологість повітря.

Первинні інфекції зазвичай з'являються навесні, коли спори гриба переносяться краплями дощу на молоді органи рослин. Цей процес триває до фази цвітіння і подальшого формування плодів.

Епіфітотії спостерігаються в роки з частими опадами в середині літа. Кожна крапля дощу, що потрапляє на уражені ділянки, сприяє активному викиду конідій, які заражають здорові рослини навколо.

Восени гриб переходить у стан спокою, накопичуючи поживні речовини в пікнідах. У такій формі він може зберігатися в ґрунті або на пожнивних рештках до наступного сезону.

Порушення агротехніки, зокрема загущення посівів, створює мікроклімат із високою вологістю всередині стеблостою, що є ідеальним для стрімкого розмноження та поширення гриба.

Ознакою зараження є поява світло-коричневих або сірих плям на стеблах рослин. З часом ці плями збільшуються, стають втиснутими та охоплюють частину стебла кільцем.

Найбільш характерною ознакою є поява дрібних чорних крапок — пікнід, розташованих групами або поодиноко в центрі ураженої зони. Це є надійним діагностичним індикатором.

При ураженні стебла рослина починає передчасно жовтіти зверху донизу. У місцях ураження тканини стають ламкими, що часто призводить до переломів стебла при сильних вітрах.

Внутрішні тканини стебла при розрізі часто мають змінений колір — спостерігається потемніння деревини через розвиток міцелію гриба. Це свідчить про глибоке проникнення патогена.

• Некротичні плями на стеблах та листках.
• Наявність чорних пікнід на поверхні уражених частин.
• Передчасне в'янення та пожовтіння надземної частини.
• Зниження механічної стійкості рослин (переломи).
• Погана якість насіння та зниження схожості.

Основний метод контролю — дотримання правильної сівозміни. Повернення культур-господарів на колишнє місце не раніше ніж через 4 роки суттєво зменшує інфекційний фон у ґрунті.

Важливою умовою є ретельне знищення післяжнивних решток, оскільки саме на них гриб проводить зиму. Глибока оранка дозволяє мінімізувати вплив первинного джерела інфекції.

Використання хімічних фунгіцидів під час вегетації є ефективним превентивним заходом. Найкращий результат дає обробка посівів у критичні фази розвитку, що запобігає масовому зараженню.

Важливим є протруювання насіннєвого матеріалу сучасними фунгіцидами системної дії. Це захищає посіви на ранніх етапах розвитку від ґрунтової інфекції.

Необхідно також проводити своєчасні заходи з боротьби зі шкідниками, оскільки пошкодження стебел комахами створює додаткові «ворота» для проникнення спор патогена в тканини рослини.