Фомоз сої

Збудником фомозу сої є недосконалий гриб Phoma glycinicola, який є широко поширеним фітопатогеном у зонах інтенсивного вирощування зернобобових культур.

Інфекція зберігається в ґрунті на рослинних рештках, а також передається через уражений насіннєвий матеріал, що робить його вкрай небезпечним при недотриманні агротехніки.

Для поширення гриба критично важлива висока вологість повітря та помірні температури, за яких спори активно розлітаються на здорові рослини.

Гриб утворює пікніди — спеціалізовані структури, в яких дозрівають конідії, що забезпечують розмноження патогена протягом усього вегетаційного періоду сої.

Систематичне положення патогена належить до класу Dothideomycetes, що обумовлює його високу здатність до адаптації до різних умов довкілля.

Шкодочинність фомозу полягає у зниженні асиміляційної поверхні рослин, що призводить до загального пригнічення їх розвитку та істотного зменшення маси тисячі насінин.

При інтенсивному ураженні спостерігається передчасне вилягання посівів, що ускладнює процес збирання врожаю та підвищує механічні втрати зерна.

Ураження бобів призводить до того, що насіння стає щуплим, втрачає схожість, а іноді стає носієм прихованої інфекції, яка активується при проростанні.

Хвороба негативно впливає на якісні показники врожаю, зокрема на вміст білка та олії в насінні сої, що знижує економічну ефективність вирощування культури.

Крім прямого впливу на врожай, уражені рослини стають більш вразливими до інших шкідників та хвороб, що додатково посилює негативний ефект для агроценозу.

Типовою ознакою є поява на стеблах та гілках плям темно-коричневого забарвлення, які з часом стають сірими та вкриваються дрібними крапками — пікнідами.

На листках хвороба проявляється як некротичні плями неправильної форми з чіткими межами, що поступово зливаються та спричиняють передчасне відмирання листкової пластинки.

При ураженні в основі стебла рослини часто ламаються, оскільки тканина втрачає свою механічну міцність через розвиток грибниці патогена.

Борти бобів набувають бурого кольору, стають ламкими, а всередині них нерідко розвивається грибний наліт, що пошкоджує цілісність насіння.

• Темно-бурі некрози на стеблах.
• Численні пікніди на уражених органах.
• Передчасне опадання листя та в’янення рослин.
• Деформація та пустотілість бобів.

Використання фунгіцидних протруйників насіння є першим і найважливішим етапом захисту, що дозволяє попередити раннє інфікування сходів сої.

Дотримання сівозміни з поверненням сої на те саме поле не раніше ніж через 3 роки дозволяє суттєво знизити запас спор гриба у верхньому шарі ґрунту.

Якісна оранка з повним обертанням пласта сприяє швидкому розкладанню рослинних решток, на яких гриб накопичує свій інфекційний потенціал.

Застосування фунгіцидів під час вегетації (зокрема в фази цвітіння та формування бобів) є доцільним при виявленні перших ознак хвороби для зупинки поширення спороношення.

Сортиментна політика, орієнтована на вибір сортів з високою фітосанітарною стійкістю, дозволяє мінімізувати необхідність застосування хімічних засобів захисту.