Фомоз селери

Інфекція зберігається у ґрунті, на залишках рослин та в насінні. Головним джерелом поширення часто є заражений посівний матеріал, через що протруювання насіння є обов’язковим етапом технологічного процесу.

Гриб утворює пікніди — чорні плодові тіла, всередині яких дозрівають спори. Під час вологої погоди спори виходять назовні та поширюються вітром, дощем або знаряддями обробітку ґрунту на здорові рослини.

Патоген добре витримує низькі температури та здатний виживати в ґрунті протягом кількох років без наявності рослини-господаря. Це робить боротьбу з хворобою вкрай складною без дотримання сівозміни.

Впровадження міцелію в тканини селери призводить до руйнування клітинних стінок. Хвороба розвивається приховано, тому візуальні симптоми часто стають помітними лише в другій половині вегетації.

Хвороба вражає кореневу систему, черешки, листя та коренеплоди селери. Найбільшої шкоди фомоз завдає в період зберігання, коли суха гниль може знищити значну частину врожаю кореневої селери.

Пошкоджені рослини мають пригнічений вигляд, відстають у рості та розвитку. При сильному ураженні коренеплоди стають непридатними для вживання та тривалого зберігання.

На ранніх етапах розвитку інфекція призводить до випадання сходів. Це створює проблему зрідженості посівів, що в подальшому негативно впливає на загальну продуктивність поля.

Окрім безпосередньої шкоди врожаю, фомоз знижує товарні якості продукції. Зовнішній вигляд коренеплодів погіршується, що робить їх неліквідними на ринку.

Патоген має високу агресивність, особливо в умовах вологого літа або при неправильному режимі поливу. Вражені рослини стають вразливими до вторинних патогенів, що посилює процес гниття.

Первинні ознаки — це коричневі плями на підсім’ядольному коліні сходів. Вони швидко розростаються, охоплюючи стебло кільцем, що викликає загибель паростка.

На листі з’являються плями сіро-бурого кольору з темною облямівкою. З часом у центрі плям з’являються дрібні чорні крапки — пікніди, які є головною діагностичною ознакою хвороби.

Коренеплоди вкриваються вдавленими темними плямами. Усередині тканина стає сухою, пухкою та коричневою. Цей тип ураження називають сухою гниллю, він прогресує під час зберігання.

При пошкодженні черешків вони стають крихкими, часто переламуються, що зупиняє процес фотосинтезу та накопичення поживних речовин у коренеплоді.

У місцях ураження на корінні виникає сухий некроз. Це порушує надходження води та мінералів до надземної частини, що призводить до загального в’янення рослини.

Основний захід — це використання стійких сортів та здорового насіння. Перед посівом насіння слід обробляти фунгіцидами для знищення поверхневої та внутрішньої інфекції.

Дотримання сівозміни є критичним: селера не повинна повертатися на те саме поле раніше, ніж через чотири роки. Кращими попередниками є злакові культури.

Агротехніка має включати глибоку оранку для знищення залишків, на яких зберігається збудник. Важливо також проводити боротьбу з бур’янами, що належать до родини зонтичних.

Для захисту під час вегетації використовують обприскування фунгіцидами контактної та системної дії. Важливо розпочати обробки до появи масових ознак хвороби.

• Оптимізація режиму поливу (уникнення застою води).
• Використання фунгіцидів на основі міді та системних сполук.
• Очищення сховищ від залишків врожаю та їх дезінфекція.
• Регулярний огляд посівів протягом сезону.