Фомоз люцерни

Збудником фомозу люцерни є недосконалий гриб Phoma medicaginis (синонім Ascochyta imperfecta), що належить до відділу Ascomycota. Це спеціалізований фітопатоген, що вражає представників родини бобових.

Гриб зберігається в ґрунті на рослинних рештках, а також може переноситися з насіннєвим матеріалом. У циклі розвитку патоген утворює пікніди, де формуються конідії, що поширюються краплями дощу або вітром.

Інфекційний початок здатний перезимувати у вигляді грибниці в уражених тканинах багаторічних рослин або в опалому листі, зберігаючи життєздатність протягом кількох років.

Міцелій гриба проникає в тканини рослини-господаря через продихи або мікропошкодження, спричиняючи поступову деградацію клітин паренхіми та розвиток некротичних осередків.

Інтенсивність поширення гриба залежить від рівня інсоляції, вологості повітря та температури середовища, що визначає епіфітотійний потенціал захворювання.

Хвороба вражає насамперед люцерну посівну та інші види цього роду. Фомоз здатен завдавати суттєвої шкоди як насіннєвим посівам, так і плантаціям для кормових цілей.

Шкодочинність проявляється у передчасному опаданні листя, що значно знижує загальну масу зеленої біомаси та погіршує якісні показники поживної цінності сіна.

При ураженні стебел порушується процес транспортування поживних речовин і води, що призводить до в’янення окремих пагонів та зниження зимостійкості культури.

На насіннєвих посівах фомоз може спричинити ураження плодів-бобів, що призводить до зниження схожості насіння та ризику передачі інфекції на нові ділянки.

Сильний розвиток хвороби в ранні фази росту здатен призвести до зрідження травостою, що потребує пересіву або проведення додаткових агротехнічних заходів.

Первинні ознаки зараження зазвичай проявляються навесні одразу після відростання люцерни, коли умови стають сприятливими для активного спороношення гриба.

Розвиток хвороби посилюється в періоди з підвищеною вологістю та помірними температурами повітря, оптимальними для проростання конідій патогену.

Літній період, що супроводжується частими опадами та високою вологістю всередині травостою, сприяє швидкому поширенню інфекції від нижніх ярусів до верхівок рослин.

Восени гриб переходить у фазу спокою або продовжує розвиватися на отаві, готуючи ґрунт для зараження посівів у наступному сезоні.

Суха та спекотна погода здатна тимчасово зупинити активне поширення міцелію, проте патоген зберігається в тканинах рослин до настання сприятливих умов.

Основною ознакою захворювання є округлі або овальні плями попелясто-сірого або коричневого кольору з характерною темною облямівкою, що з’являються на листі та прилистках.

На стеблах та черешках уражених рослин часто формуються видовжені некротичні плями темно-бурого відтінку, які при сильному розвитку хвороби можуть окільцьовувати пагін.

При уважному огляді на поверхні відмерлих тканин можна виявити дрібні чорні крапки — пікніди гриба, у яких дозрівають спори для подальшого поширення.

Сильно уражене листя жовтіє, скручується і передчасно опадає, що створює ефект «оголення» нижньої частини стебел люцерни.

За умов високої вологості на плямах може спостерігатися слабке сірувате спороношення, що є діагностичною ознакою для підтвердження фомозу.

Найважливішим заходом боротьби є дотримання сівозміни з виключенням повернення бобових культур на колишнє поле раніше, ніж через 3–4 роки.

• Використання здорового, протруєного насіннєвого матеріалу.
• Своєчасне скошування травостою для зниження вологості в нижній частині стебел.
• Знищення післяжнивних решток та глибока оранка ґрунту після збирання.
• Застосування фунгіцидів при сильному розвитку епіфітотії на насінниках.

Впровадження стійких до фомозу сортів люцерни є найбільш економічно ефективним та екологічно безпечним способом стримування популяції патогену.