Ботріодиплодія квасолева
Botryodiplodia phaseoli
Ботріодиплодія квасолева (лат. Botryodiplodia phaseoli) — це небезпечний патогенний гриб, який належить до групи недосконалих грибів. Цей мікроорганізм спеціалізується на ураженні рослин родини бобових, викликаючи некротичні процеси.
Вміст розділу
Ботріодиплодія квасолева
Систематично вид входить до роду Botryodiplodia. Гриб здатен активно розмножуватися як сапрофіт на рослинних рештках, що робить його сталим компонентом ґрунтової мікрофлори в осередках ураження.
Патоген формує пікніди — спеціалізовані органи спороношення, які забезпечують виживання гриба в несприятливих умовах. Міцелій гриба проникає глибоко в паренхіму тканин, руйнуючи їх структуру.
Біологія виду передбачає складний життєвий цикл, що включає фазу спокою в ґрунті та фазу активного зараження живих рослин. Розвиток патогена залежить від наявності вологи та температурного режиму.
Виявлення збудника в польових умовах потребує знань про типові симптоми, а для точного підтвердження — проведення фітопатологічної експертизи в спеціалізованих лабораторіях.
Хвороба завдає значної шкоди посівам квасолі, призводячи до передчасної загибелі вегетативних частин та втрати врожаю. Пошкоджуються усі надземні органи: стебла, листя та боби.
При ураженні кореневої шийки спостерігається вилягання сходів, що створює великі прогалини в посівах. Це вимагає значних витрат на пересів площ або призводить до зрідженості, яка не підлягає відновленню.
Ураження стебел супроводжується появою плям, що порушують провідну систему рослини. Через це погіршується надходження поживних речовин до репродуктивних органів, що веде до недорозвинення зерна.
Боби, уражені хворобою, не тільки втрачають товарний вигляд, але й часто виявляються непридатними для вживання. Патоген проникає всередину боба, інфікуючи насіння, що робить його джерелом поширення хвороби.
Господарська шкодочинність проявляється у зниженні маси 1000 зерен та загальному падінні продуктивності бобового поля, що негативно впливає на економічні показники господарства.
Розвиток інфекції найактивніше проходить у другій половині літа, коли температурний режим стабілізується на високих відмітках (20-25°C) та спостерігається висока вологість.
Період вегетації рослин від початку цвітіння до дозрівання є критичним для зараження. Опади у цей час сприяють швидкому поширенню конідій патогена краплинно-повітряним шляхом.
Патоген зберігається протягом зими у вигляді пікнід на пожнивних рештках, що залишилися на поверхні ґрунту або були загорнуті на недостатню глибину.
Особливо небезпечними є роки з частими дощами в період формування бобів, оскільки краплі води розносять спори на здорові тканини, ініціюючи нові осередки зараження.
Довготривала волога погода сприяє накопиченню інфекційного навантаження в ґрунті, що створює передумови для спалаху хвороби на наступний рік, якщо не проводити відповідну обробку.
На початкових стадіях хвороба проявляється у вигляді невеликих коричневих цяток, які з часом темніють і збільшуються в розмірах, перетворюючись на виразки.
Уражені стебла часто мають вигляд сухих, потемнілих ділянок, на поверхні яких чітко помітні чорні крапки — органи спороношення гриба.
Листя поступово жовтіє, сохне і передчасно опадає. Якщо ураження сильне, рослина може загинути ще до формування повноцінних бобів.
- Поява плям неправильної форми на стеблах.
- Сформовані пікніди чорного кольору на поверхні тканин.
- Затримка розвитку рослини в порівнянні з контрольними зразками.
- Формування щуплого, знебарвленого насіння в уражених бобах.
Загалом симптоматика виглядає як прогресуюче в'янення, що охоплює спочатку нижні, а згодом і верхні яруси рослини.
Першочерговим заходом є використання стійких до хвороб сортів та якісного, відкаліброваного насіння, що пройшло фунгіцидну обробку перед посівом.
Суворе дотримання сівозміни з відведенням під квасолю ділянок, де останні роки не вирощувалися бобові, дозволяє значно знизити ризик епіфітотій.
Важливим елементом агротехніки є ретельне подрібнення та глибоке загортання пожнивних решток у ґрунт, що прискорює їх мінералізацію та загибель гриба.
Застосування фунгіцидів на основі діючих речовин із груп триазолів, бензимідазолів чи стробілуринів ефективно стримує поширення інфекції під час вегетації.
Боротьба зі шкідниками, які пошкоджують цілісність епідермісу рослин, є непрямим, але дієвим методом захисту, оскільки через механічні пошкодження інфекція проникає швидше.