Склеротинія

Головним ідентифікатором патогену є утворення склероціїв — щільних чорних тіл різної форми, що складаються з переплетеного міцелію. Вони є стійкою формою гриба, яка виживає в ґрунті багато років.

Гриб розвивається за допомогою міцелію або статевим шляхом. При проростанні склероціїв у ґрунті утворюються апотеції — крихітні плодові тіла у вигляді келихів, що розсіюють спори повітрям.

Вегетативне тіло гриба виглядає як білий пухнастий наліт, що швидко поширюється тканинами рослини. Склеротинія виділяє ферменти, що розчиняють клітинні стінки, перетворюючи тканини рослин на м'яку масу.

Для лабораторної діагностики важливо виявити не лише наявність міцелію, а й специфічну структуру склероціїв, які можуть знаходитися як всередині стебла, так і на його поверхні.

Патоген є поліфагом, що вражає понад чотириста видів рослин, включаючи найважливіші сільськогосподарські культури: соняшник, ріпак, сою, квасолю та багато овочевих культур.

Біла гниль вражає кореневу систему, стебла, листя та генеративні органи. Ураження коренів призводить до повного в’янення рослини, оскільки порушується постачання води та мінеральних речовин.

На стеблах хвороба проявляється глибокими некрозами. Це призводить до ламкості стебел та масового вилягання посівів, що значно ускладнює збирання врожаю та зменшує його кількість.

Ураження кошиків соняшника або стручків бобових робить насіння нежиттєздатним, щуплим або повністю знищує його, замінюючи на чорні склероції гриба.

Економічні збитки від склеротинії можуть бути критичними, адже крім втрати врожаю на полі, заражена продукція часто псується під час зберігання, заражаючи сусідні здорові партії.

Розвиток інфекції зазвичай починається навесні, коли ґрунт прогрівається до температури +15…+20°C і вологість залишається достатньо високою для проростання склероціїв.

Розповсюдження спор (аскоспор) відбувається переважно вітром під час цвітіння культур. Вони осідають на пелюстках квіток, які стають початковим живильним субстратом для гриба.

Найбільш небезпечними є періоди з частими дощами, туманами та помірною температурою. Це сприяє швидкому проростанню спор та колонізації здорових тканин рослин.

Оптимальна температура для розвитку міцелію становить від +18°C до +22°C. У суху погоду розвиток хвороби може призупинятися, але життєздатність збудника при цьому не втрачається.

До кінця вегетації всередині уражених частин формуються нові склероції. Після збирання врожаю вони потрапляють у ґрунт, де чекають на наступний сезон для продовження свого циклу.

Первинною ознакою є поява водянистих плям, які поступово вкриваються густим білим нальотом, що нагадує вату. Це і є міцелій гриба, який готується до утворення склероціїв.

Тканини рослин у місці ураження стають м’якими, втрачають колір і форму, виникає характерний гнильний запах. Стебло в місці ураження часто надламується, що стає причиною загибелі всієї рослини.

• Зів'янення верхньої частини рослини при відсутності інших видимих хвороб.
• Поява білого ватоподібного нальоту на стеблах та листках.
• Формування чорних твердих тіл — склероціїв.
• Знебарвлення та ламкість уражених ділянок стебла.
• Передчасне дозрівання або загибель всього суцвіття чи кошика.

У випадку кореневої форми хвороби коренева шийка стає чорною або вкритою білим нальотом, що легко помітити при висмикуванні рослини із землі.

Наявність на поверхні ґрунту апотеціїв (дрібних «грибочків» на ніжках) є остаточним доказом того, що поле знаходиться в зоні високого ризику інфікування.

Сівозміна є найважливішим заходом контролю. Введення культур, не сприйнятливих до склеротинії, таких як злакові, дозволяє значно знизити інфекційний фон у ґрунті протягом кількох років.

Агротехнічні заходи, включаючи глибоку оранку, допомагають загорнути склероції на глибину, де вони не можуть випустити спори на поверхню, що обмежує поширення патогену.

Використання лише здорового, сертифікованого насіння є обов’язковим. Протруювання посівного матеріалу системними фунгіцидами захищає молоді сходи від раннього ураження збудником.

Хімічний захист передбачає обробку посівів фунгіцидами у критичні фази розвитку, особливо перед цвітінням. Це дозволяє попередити осадження спор на квітки та проникнення гриба всередину рослини.

Боротьба з бур'янами, особливо з роду осотів та інших рослин-господарів, є обов'язковою, оскільки вони виступають резервуаром для накопичення склеротинії на полі.