Склеротинія мала

Склеротинія мала (Sclerotinia minor) — це сумчастий гриб, що належить до родини Sclerotiniaceae. Він є спеціалізованим патогеном, який відрізняється від інших видів роду дуже малими розмірами склероціїв (зазвичай до 2 мм), які щільно вкривають уражені тканини.

Цей мікроорганізм є ґрунтовим патогеном. Він здатний утворювати розгалужений міцелій, який швидко поширюється в ґрунті при наявності сприятливих умов — високої вологості та помірних температур.

Цикл розвитку гриба включає фазу спокою, під час якої склероції зберігаються у ґрунті. Вони виступають як потужний резервуар інфекції, що дозволяє грибу переживати несприятливі періоди протягом багатьох років.

Патоген поширюється переважно через ґрунт при контакті кореневої системи здорової рослини з міцелієм або склероціями. Рідше поширення може відбуватися через воду під час поливу або дощів.

Систематично гриб належить до царства Fungi, класу Leotiomycetes. Його здатність до виживання робить його одним із найбільш важких для викорінення патогенів у системі інтенсивного землеробства.

Sclerotinia minor вражає широкий спектр дводольних рослин. Серед найбільш чутливих культур — салат, соняшник, арахіс, морква, квасоля та багато декоративних видів рослин.

На посівах салату гриб спричиняє розвиток базальної гнилі, що призводить до повного відмирання прикореневої зони. Рослини в’януть і гинуть, що спричиняє серйозні економічні збитки для овочівництва.

Ураження арахісу призводить до в’янення цілих кущів. Патоген проникає в основу стебла, де починає активно розвиватися, утворюючи характерний білий наліт, що руйнує провідну систему рослини.

Соняшник страждає від гнилі кореневої шийки, що значно знижує врожайність та якість насіння. Уражені рослини передчасно дозрівають або ламаються на рівні ґрунту під власною вагою.

Вредоносність патогена полягає у здатності швидко заражати сусідні рослини. У сприятливих умовах вогнище інфекції може охопити все поле за короткий проміжок часу, роблячи збір врожаю нерентабельним.

Перші ознаки зараження зазвичай з’являються на етапі активного вегетативного росту. Рослини починають в’янути у спекотні години, що спочатку може помилково сприйматися як нестача вологи.

На нижній частині стебла та коренях виникають водянисті некротичні плями, які згодом вкриваються густим білим міцелієм. Це основний діагностичний маркер активної фази розвитку хвороби.

Через певний час у міцелії утворюються дрібні чорні склероції, які спочатку мають білий колір, а згодом чорніють. Вони розкидані по поверхні або всередині тканин стебла, нагадуючи за формою насіння гриба.

Тканини рослин, що контактують з грибом, стають м’якими та швидко руйнуються. У разі підвищеної вологості цей процес супроводжується появою специфічного грибного запаху та розкладанням усієї нижньої частини рослини.

На фінальній стадії уражена частина рослини перетворюється на масу гнилих тканин з великою кількістю склероціїв. Це призводить до того, що рослина легко висмикується з ґрунту при найменшому зусиллі.

Агротехнічний контроль починається з сівозміни. Рекомендується вводити в сівозміну культури, стійкі до грибів роду Sclerotinia, зокрема злакові, які не підтримують життєдіяльність цього патогена.

Важливим заходом є поліпшення дренажу ділянок для запобігання застою води, оскільки перезволоження ґрунту створює ідеальні умови для проростання склероціїв та розвитку інфекції.

Глибока оранка ґрунту допомагає змістити шар із склероціями на глибину, що ускладнює їхній контакт із кореневою системою майбутніх культур та сприяє швидшому їхньому відмиранню.

Хімічний захист передбачає використання фунгіцидів, проте їх слід застосовувати превентивно або на початкових етапах розвитку симптомів, до того як гриб проникне глибоко в тканини.

Біологічний метод, що базується на застосуванні гриба-гіперпаразита Coniothyrium minitans, є найбільш екологічно безпечним та ефективним способом зменшення запасу інфекції в ґрунті перед посівом сприйнятливих культур.