Склеротиніоз конюшини

Склеротиніоз конюшини спричиняється аскоміцетним грибом Sclerotinia trifoliorum. Це небезпечний фітопатоген, що спеціалізується на бобових травах.

Гриб утворює міцелій, який проникає в тканини рослини, та спеціальні органи спокою — склероції. Вони мають чорне забарвлення та дуже високу стійкість до несприятливих умов.

Збудник належить до родини Sclerotiniaceae. Його життєвий цикл тісно пов'язаний з вологою, що накопичується у прикореневій зоні рослин під час перезимівлі.

Патоген поширюється за допомогою аскоспор, які викидаються з апотеціїв. Ці спори здатні вражати здорові рослини навіть за низьких позитивних температур.

У ґрунті склероції можуть зберігатися тривалий час. Вони є джерелом інфекції для майбутніх поколінь посівів конюшини на одному й тому самому полі.

Хвороба вражає переважно види конюшини (червона, біла, рожева). Серед інших культур патоген може пошкоджувати люцерну, буркун та деякі види вики.

Найбільшої шкоди зазнає коренева шийка рослин. Уражені тканини швидко гниють, що призводить до відмирання надземної частини конюшини.

Шкодочинність полягає в зрідженні посівів, особливо в перший та другий роки вегетації. Це призводить до катастрофічного зниження врожайності зеленої маси.

Уражені ділянки поля виглядають як осередки відмерлих рослин. Якщо хвороба набуває епіфітотійного характеру, посіви можуть бути повністю знищені.

Наслідком ураження є не лише втрата врожаю, а й зниження якості кормової бази через витіснення конюшини бур'янами, що заповнюють звільнені місця.

Перші ознаки ураження стають помітними рано навесні, коли сходить сніг. У цей період гриб максимально активний через високу вологість.

Осінній період також є критичним для зараження. Затяжна тепла осінь з частими дощами сприяє масовому розповсюдженню інфекції серед молодих сходів.

Влітку, в суху та спекотну погоду, розвиток міцелію припиняється. Патоген переходить у стан склероціїв, очікуючи сприятливих умов для проростання.

Зима з частими відлигами є сприятливою для гриба. М'яка зима дозволяє йому продовжувати руйнування тканин конюшини навіть під сніговим покривом.

Розвиток епіфітотій часто збігається з роками, коли весна затяжна і холодна, що стримує ріст конюшини, але не зупиняє розвиток гриба.

На початковій стадії спостерігається пожовтіння листків, які згодом в'януть. При спробі витягнути рослину вона легко виходить із ґрунту.

На кореневій шийці та основі стебла з'являється білий повстяний наліт. Це грибниця, яка згодом формує щільні чорні склероції різної форми.

Тканини кореневої шийки стають м'якими, набувають бурого забарвлення і руйнуються. Це порушує транспортування води та поживних речовин.

У середині уражених частин стебла або коренів можна побачити тверді чорні новоутворення. Це основний діагностичний маркер, що підтверджує наявність гриба.

• В'янення та пожовтіння пагонів
• Білий міцеліальний наліт
• Чорні склероції в тканинах
• Легке відривання коренів

Дотримання сівозміни — головний захід. Повертати конюшину на поле не слід раніше, ніж через 5-7 років, щоб інфекційний запас вичерпався.

Глибока оранка допомагає загорнути склероції на таку глибину, звідки вони не здатні прорости. Це суттєво зменшує інфекційне навантаження.

Вапнування кислих ґрунтів є необхідним, адже збудник краще почувається на кислих субстратах. Зміна реакції ґрунту пригнічує розвиток патогена.

Використання для сівби здорового насіннєвого матеріалу, очищеного від склероціїв. Слід проводити ретельну очистку насіння перед висівом.

Сорти, стійкі до ураження гнилями, забезпечують вищий рівень виживання посівів. Рекомендується підбір адаптованого насіння для кожного регіону.