Склеротинія північна

Склеротинія північна (Sclerotinia borealis) — це спеціалізований грибний патоген, що є одним із головних збудників снігової плісняви озимих культур.

Гриб належить до роду Sclerotinia, класу Ascomycetes і є типовим холодолюбним організмом (психрофілом), здатним до активної життєдіяльності за низьких температур.

Патоген зберігається в ґрунті та на пожнивних рештках у вигляді дрібних склероціїв, які можуть витримувати суворі зимові умови протягом кількох років поспіль.

Міцелій гриба характеризується високою агресивністю під сніговим покривом, де він поступово поширюється на прилеглі рослини, утворюючи характерні гнилі.

Біологія цього збудника тісно пов'язана з умовами вологої та затяжної зими, що робить його особливо небезпечним для північних регіонів землеробства.

Збудник уражує переважно озимі зернові культури, зокрема жито, пшеницю та ячмінь, а також багаторічні трави на пасовищах та сінокосах.

Хвороба викликає масову загибель вузлів кущіння, що призводить до повного випадання рослин після перезимівлі та зрідження посівів.

В умовах сприятливої зими склеротинія північна здатна знищити значну частину врожаю на великих площах, що суттєво впливає на загальну рентабельність виробництва.

Ослаблені рослини, що вижили після зараження, демонструють значне зниження темпів росту та низьку врожайність внаслідному періоді.

Ураження кореневої системи та прикореневої зони робить культуру вразливою до вторинних інфекцій та несприятливих погодних умов весняного періоду.

Розвиток гриба починається восени при зниженні температури ґрунту до +5°C і триває протягом усієї зими під товстим шаром снігу.

Найбільш інтенсивний розвиток патогена спостерігається наприкінці зими та на початку весни при таненні снігу та високій вологості повітря.

Поширення інфекції відбувається за допомогою міцелію, який переходить від хворої рослини до сусідньої здорової, утворюючи осередки інфекції.

Тривала холодна весна створює ідеальні умови для розмноження гриба, оскільки він активізується при вологості понад 80% та температурі близько 0...+2°C.

З настанням стійкого тепла та прогріванням верхнього шару ґрунту активність гриба різко знижується, і він переходить у стадію спокою.

Першими ознаками є поява білого ватоподібного нальоту на листках та стеблах відразу після танення снігу, що є характерною ознакою снігової плісняви.

Тканини уражених рослин втрачають колір, стають ослизлими та швидко руйнуються під дією ферментів гриба, перетворюючись на гнилу масу.

На уражених частинах рослин можна помітити дрібні чорні склероції, які є джерелом подальшого поширення інфекції на полі.

Рослини, уражені склеротинією, легко висмикуються з ґрунту, оскільки їхня коренева система та вузол кущіння повністю пошкоджені або знищені.

На полях утворюються чітко окреслені лисі плями, які можуть зливатися між собою, створюючи великі зони ураження посівів.

Використання стійких до вимерзання та ураження патогенами сортів є першочерговим завданням для мінімізації втрат врожаю.

Застосування сівозміни з чергуванням культур, які не є господарями для цього гриба, дозволяє суттєво знизити запас інфекції в ґрунті.

Важливим заходом є агротехнічна підготовка ґрунту: якісна оранка, що забезпечує глибоку заробку рослинних решток, на яких зберігається гриб.

Оптимізація строків сівби та норм висіву дозволяє отримати розкущені, але не перерослі рослини, які краще протистоять ураженню в зимовий період.

Застосування фунгіцидів під час осінньої вегетації дозволяє суттєво зменшити інтенсивність розвитку гриба в критичні зимові місяці.