Склероспора макроспора

Грибниця паразита розвивається системно всередині тканин рослини, пронизуючи стебло та листя, що призводить до порушення фізіологічних процесів та морфологічних змін.

Важливою біологічною ознакою є здатність патогена утворювати ооспори — спеціалізовані спори, які здатні витримувати несприятливі умови навколишнього середовища в ґрунті.

Цей фітопатоген є специфічним паразитом, який вимагає наявності капельно-рідинної вологи для реалізації свого життєвого циклу, зокрема для пересування зооспор.

Діагностика базується на виявленні характерних деформацій рослин та мікроскопічному дослідженні тканин, у яких накопичується величезна кількість спор збудника.

Об'єктом ураження виступають різні види зернових, серед яких найбільш сприйнятливими є пшениця, жито, ячмінь, овес, а також деякі види дикорослих злаків.

Захворювання відоме під назвою «шалена верхівка», оскільки патоген викликає радикальну зміну зовнішнього вигляду генеративних органів рослини.

Шкодочинність проявляється у повному припиненні формування нормального колосу або волоті, що робить заражену рослину абсолютно безплідною.

Найбільші збитки спостерігаються на низинних ділянках полів, які схильні до тимчасового підтоплення під час сильних дощів або розливу водойм.

Ураження носить системний характер, що означає повну інвазію патогена в організм рослини з перших етапів її розвитку, що не залишає шансів на одужання.

Період виходу патогена з анабіозу припадає на весняний час, коли ґрунт стає достатньо зволоженим, що активує проростання ооспор.

Зараження відбувається переважно на ранніх стадіях росту злаків, коли коренева система та проростки найбільш чутливі до впливу рухливих зооспор.

Найбільша активність поширення інфекції спостерігається у періоди, коли випадає надмірна кількість опадів, що створює умови для перенесення спор у водному середовищі.

До середини літа, коли рослини дозрівають, патоген переходить у стадію формування ооспор, які накопичуються в тканинах рослинних решток.

Зимування збудника відбувається у ґрунті та на пожнивних рештках у формі ооспор, які можуть зберігати патогенність протягом декількох років.

Основним візуальним проявом є карликовість та потовщення стебла, яке супроводжується аномальним розростанням тканин суцвіття у вигляді щільного пучка.

Листя хворих рослин стає темно-зеленим, жорстким, іноді з характерними хлоротичними смугами, що поступово переходять у некротичні плями.

Спостерігається надмірне кущіння, яке виглядає неприродно: рослина витрачає енергію на утворення багатьох пагонів, проте вони не розвиваються до нормального стану.

Соцвіття замість звичного колоса нагадує розетку або віничок, з якого не утворюється повноцінне насіння, що є критичною ознакою інфекції.

• Зміна морфології колоса.
• Карликовість та деформація стебел.
• Посилене, але аномальне кущіння.
• Хлороз листкових пластин.
• Повна стерильність рослин.

Основним заходом боротьби є покращення водно-повітряного режиму ґрунту шляхом влаштування ефективної дренажної системи на полях, схильних до підтоплення.

Важливо дотримуватися сівозміни, виключаючи зернові культури на полях з високим ризиком інфікування, протягом не менше ніж трьох років.

Ретельне знищення бур'янів-злаків, які можуть виступати резерваторами інфекції, є обов'язковим елементом фітосанітарного контролю.

Використання стійких до перезволоження сортів дозволяє знизити ймовірність ураження, навіть за наявності спор збудника в ґрунті.

Глибока оранка та своєчасне прибирання рослинних решток мінімізують накопичення ооспор у верхніх шарах ґрунту, обмежуючи поширення хвороби.