Пленодомус буркуновий

Цей патоген є збудником небезпечного захворювання — чорної ніжки або плямистості коренів у бобових культур, зокрема буркуну.

Міцелій гриба розвивається всередині тканин рослини, викликаючи руйнування клітинних структур та порушення обміну речовин.

Протягом життєвого циклу гриб утворює пікніди — чорні плодові тіла, у яких дозрівають конідії, що забезпечують розповсюдження інфекції.

Гриб має високу стійкість до несприятливих умов середовища, зберігаючись у ґрунті та на рештках рослин протягом тривалого часу.

Основною культурою, що страждає від Plenodomus meliloti, є буркун, проте патоген також може вражати й інші кормові бобові трави.

Найбільшої шкоди гриб завдає кореневій системі та прикореневій частині стебла, що ускладнює засвоєння поживних елементів.

Інфекція провокує масове зрідження посівів, особливо в ранні фази росту, що критично впливає на густоту стояння рослин на полі.

Уражені рослини значно знижують вихід зеленої маси, що робить вирощування культури неефективним для кормових цілей.

При масовому розвитку захворювання можлива повна загибель посівів, особливо на другому році життя рослин, що призводить до значних економічних збитків.

Найбільш активний розвиток патогену спостерігається за прохолодної та вологої погоди, особливо у ранньовесняний період.

Одразу після танення снігу конідії гриба проростають і починають інфікування рослин, які ослаблені після зимового спокою.

Протягом вегетації хвороба поширюється спорами при наявності опадів та високої вологості повітря, що сприяє перенесенню збудника.

Влітку при встановленні спекотної та сухої погоди розвиток гриба сповільнюється, проте він продовжує існувати у кореневій шийці.

Восени відбувається накопичення інфекційного навантаження в ґрунті, де гриб готується до зими у вигляді пікнід та хламідоспор.

Первинні ознаки ураження проявляються у вигляді темних, майже чорних плям на кореневій шийці та корінні рослини.

• Потемніння тканин прикореневої зони стебла.
• Поява дрібних чорних точок (пікнід) на відмерлій корі.
• Сповільнення темпів росту та розвитку.
• Пожовтіння та передчасне в’янення листя.
• Руйнування тканин коріння, через що рослини легко витягуються з ґрунту.

Тканини у місцях ураження стають м’якими, що вказує на деструктивний вплив ферментів патогену на рослинні клітини.

При прогресуванні хвороби плями зливаються, охоплюючи корінь по колу, що призводить до відмирання всієї рослини.

Основним заходом захисту є суворе дотримання сівозміни, що передбачає повернення бобових трав на поле не раніше ніж через 3–4 роки.

Важливим є глибоке заорювання пожнивних решток та використання якісного, очищеного насіннєвого матеріалу для запобігання поширенню.

Селекція та впровадження стійких сортів буркуну — найбільш надійний та екологічний шлях мінімізації впливу Plenodomus meliloti.

Агротехнічні заходи, спрямовані на підвищення імунітету рослин, включаючи оптимальні терміни посіву та раціональне внесення мінеральних добрив.

За умов високого ризику зараження посівів рекомендується протруювання насіння фунгіцидними препаратами перед початком посівної кампанії.