Мураха-доліходерус

Для представників цього роду характерна відсутність жала, що є типовою ознакою підродини Dolichoderinae. Замість механічного захисту вони використовують спеціальні залози, що виділяють специфічні пахучі речовини для комунікації та відлякування.

Робочі особини зазвичай мають темне забарвлення, часто від чорного до темно-бурого кольору. Тіло вкрите міцним хітиновим панциром, а антени складаються з 12 члеників, що є важливою ознакою при ідентифікації виду.

Гнізда ці мурахи влаштовують переважно у гнилій деревині, під корою дерев, що впали, або у верхніх шарах ґрунту поблизу кореневої системи рослин. Вони рідко риють глибокі ходи, віддаючи перевагу захищеним місцям у лісовій підстилці.

У садовому середовищі вони створюють добре помітні «стежки», якими пересуваються колонії. Їх досить легко сплутати зі звичайною чорною садовою мурахою, проте при детальному огляді видно відмінності в анатомії грудей.

Головна небезпека полягає у їхньому симбіозі з сисними шкідниками, насамперед попелицею та червцями. Мурахи активно «пасуть» ці колонії, захищаючи їх від хижаків, наприклад, від сонечок.

Переносячи попелицю на молоді пагони, доліходеруси сприяють швидкому поширенню шкідників садом. Рослини при цьому втрачають значну кількість соку, що призводить до деформації листя та зупинки росту пагонів.

Вторинним збитком є розвиток сажистих грибків на солодких виділеннях попелиць (медвяній росі). Ці грибки вкривають листя чорним шаром, що перешкоджає нормальному фотосинтезу та виснажує рослину.

Хоча безпосередньо тканинами рослин ці мурахи не харчуються, вони можуть механічно пошкоджувати молоді бруньки та квітки в пошуках нектару. У деяких випадках вони гризуть молоді стебла, щоб дістатися виділень секреторних комах.

Масове заселення ділянки мурахами призводить до загального пригнічення плодово-ягідних культур. Ослаблені рослини втрачають опірність до вірусних хвороб, які часто переносяться саме попелицею, що випасається мурахами.

Активність мурах починається навесні, коли температура ґрунту перевищує 10 градусів тепла. Після зимової діапаузи робочі особини виходять на поверхню для відновлення харчових ланцюгів.

Найвищий рівень активності спостерігається на початку літа, що збігається з піком розмноження попелиць. У цей період мурахи найбільш агресивно охороняють своїх симбіонтів на молодих приростах дерев.

У розпал літа при дуже високих температурах активність може дещо знижуватися, проте мурахи продовжують курсувати гілками дерев протягом усієї світлової частини доби та навіть вночі.

З настанням осіннього похолодання мурахи готуються до зимівлі, переміщуючи личинок та маток у більш глибокі, захищені шари ґрунту або всередину старих пнів, де підтримується стабільніша температура.

Цикл розвитку включає декілька поколінь за один сезон. Матки безперервно відкладають яйця в теплий період, забезпечуючи постійний приплив нових робочих особин, які підтримують життєдіяльність мурашника.

Основним сигналом про наявність шкідників є постійні «дороги» мурах на стовбурах дерев. Вони рухаються впорядкованими колонами, часто в обох напрямках одночасно.

Скручене, пожовкле або деформоване листя на верхівках пагонів є індикатором присутності попелиці, яку охороняють мурахи. При уважному огляді можна побачити мурах, що торкаються попелиць вусиками.

Поява липкого нальоту на листі, який згодом чорніє, свідчить про те, що мурахи тривалий час підтримують колонію сисних шкідників на цій рослині. Це стан потребує негайного втручання.

В'янення або засихання суцвіть, а також наявність дрібних купок землі біля коріння є ознакою облаштування гнізд у безпосередній близькості до культурних рослин.

Характерний запах, який виділяють мурахи при занепокоєнні, і їхня підвищена активність при струшуванні гілок підтверджують їхній захист кормової ділянки на дереві.

Ефективним заходом є встановлення клейких поясів на стовбури дерев. Це фізично блокує доступ мурах до крони, позбавляючи попелиць їхньої охорони та сприяючи знищенню шкідників природними ворогами.

Боротьба з попелицею за допомогою системних інсектицидів також позбавляє мурах кормової бази, змушуючи їх покидати територію. Важливо обробляти рослини на ранніх етапах розвитку попелиці.

Використання приманок з борною кислотою дозволяє знищити гніздо зсередини. Робочі мурахи переносять отруту до матки, що призводить до вимирання колонії в цілому.

Регулярне розпушування ґрунту в пристовбурних колах руйнує ходи мурах, що змушує їх переселятися в менш вразливі місця. Використання відлякуючих рослин, наприклад, чорнобривців або полину, також має певний ефект.

У випадках значного поширення слід використовувати спеціалізовані інсектициди, безпечні для бджіл, якщо рослини перебувають у стані цвітіння. Слід дотримуватися дозування, зазначеного в інструкції до препаратів.