Улокладіум
Ulocladium
Улокладіум (лат. Ulocladium) належить до царства Гриби (Fungi), відділу Аскоміцети, порядку Плеоспорові. Це рід недосконалих грибів, який за морфологічними ознаками близький до родів Alternaria та Stemphylium, часто зустрічається в ґрунті та на рослинних рештках.
Вміст розділу
Улокладіум
Міцелій гриба характеризується коричневим або оливковим забарвленням, утворює конідієносці, що несуть характерні багатоклітинні конідії. Ці спори часто мають перегородки як у поперечному, так і в поздовжньому напрямку, що робить їх легко впізнаваними під мікроскопом.
На відміну від деяких облігатних паразитів, улокладіум часто поводиться як факультативний паразит або сапротроф, який активізується при ослабленні імунітету рослини-господаря. Здатність до швидкого спороношення дозволяє йому захоплювати великі площі ураженої тканини.
Ідентифікація патогену в польових умовах утруднена через схожість симптомів з іншими плямистостями, тому для точного визначення роду потрібен лабораторний аналіз з культивуванням на поживних середовищах.
Гриб є повсюдно поширеним, живучи як на культурних рослинах, так і на бур'янах, що робить його постійним джерелом загрози для агроценозів.
Найчастіше улокладіум уражає овочеві культури, зокрема томати, перець, огірки та картоплю. Також фіксувалися випадки зараження декоративних квітів, таких як тюльпани, і деяких видів бобових рослин.
Патоген здатний уражати всі надземні органи рослини: листя, стебла, плоди та суцвіття. Особливо вразливі ослаблені рослини, що перебувають у стресових умовах або мають механічні пошкодження тканин.
На плодах гриб викликає специфічні плями, які з часом можуть охоплювати значну поверхню, призводячи до гниття та повної втрати товарного вигляду продукції. Заражені плоди стають непридатними для зберігання та транспортування.
Пошкодження листового апарату призводить до порушення процесу фотосинтезу, що зрештою викликає передчасне в'янення та значне зниження врожайності культури.
Улокладіум також може розвиватися в умовах закритого ґрунту, де мікроклімат парників та теплиць сприяє швидкому поширенню інфекції на великі площі.
Період появи та активного розвитку гриба припадає на другу половину вегетації, особливо в періоди з підвищеною вологістю повітря та помірними температурами.
Основною умовою для проростання спор є наявність крапельно-рідкої вологи на поверхні листя або висока відносна вологість повітря, що перевищує 80-85 відсотків.
Оптимальні температурні режими для розвитку більшості видів роду знаходяться в діапазоні від +20 до +28 градусів Цельсія, що відповідає типовому літньому періоду.
Інфекція легко переноситься вітром, дощовими краплями та комахами-шкідниками, які переносять спори із заражених ділянок на здорові рослини.
Наявність рослинних решток, залишених після збирання врожаю, служить резервуаром, в якому гриб успішно перезимовує до наступного сезону, зберігаючи патогенний потенціал.
Першою ознакою захворювання є поява дрібних округлих плям, які поступово збільшуються в розмірах, набуваючи коричневого або темно-бурого відтінку.
Характерною особливістю є формування концентричних зон на уражених ділянках, що надає плямам вигляду мішені, обмеженої жовтою облямівкою хлоротичної тканини.
При високій вологості на поверхні плям утворюється оксамитовий наліт оливкового або майже чорного кольору, що складається з маси конідій та конідієносців патогену.
На стеблах симптоми проявляються у вигляді видовжених темних виразок, які можуть оперізувати пагін, порушуючи провідність поживних речовин і викликаючи загибель верхньої частини рослини.
При ураженні плодів плями швидко розростаються, тканина під ними розм'якшується, стаючи сприятливим середовищем для вторинних бактеріальних інфекцій.
Основою контролю є дотримання сівозміни з виключенням культур, схильних до цього фітопатогену, протягом 2–3 років для зниження інфекційного фону в ґрунті.
Необхідно проводити глибоку оранку або видалення післязбиральних решток, оскільки саме в них накопичується основна маса зимуючих структур гриба.
Важливим прийомом є підтримання оптимального режиму провітрювання в теплицях, недопущення загущення посадок та полив під корінь, що виключає намокання листя.
При виявленні перших ознак захворювання застосовують фунгіциди широкого спектра дії з групи тріазолів або стробілуринів, що мають лікувальний та профілактичний ефект.
- Використання здорового посівного матеріалу.
- Своєчасна боротьба з комахами-переносниками спор.
- Застосування біопрепаратів на основі Trichoderma для пригнічення росту гриба в ґрунті.