Гіберела

Гриб утворює перитеції на рослинних рештках, що забезпечує йому успішну зимівлю. В життєвому циклі присутні як статева, так і безстатева стадії розмноження.

Міцелій гриба зазвичай має забарвлення від білого до рожевого або червоного, що часто помітно на уражених частинах рослин при високій вологості.

Цей патоген належить до класу Аскоміцетів. Його здатність до швидкого розповсюдження спорами робить його одним із найбільш шкідливих об'єктів для зернових агроценозів.

Окрім прямої шкоди рослинам, гіберела створює значні економічні проблеми через синтез мікотоксинів, які забруднюють зерно та роблять його непридатним для вживання.

Гіберела вражає широкий спектр культур, проте найважливішими господарями є пшениця, жито, ячмінь та кукурудза. Хвороба вражає всі органи рослин.

На початках кукурудзи гриб спричиняє розвиток фузаріозної гнилі. Наліт на зернівках призводить до їх руйнування та значного зниження врожайності зерна.

У зернових колосових культур патоген викликає фузаріоз колоса. Гриб проникає в тканини крізь квіткові лусочки, що призводить до часткової або повної стерильності колоса.

Насіння, отримане з хворих рослин, є носієм інфекції. При посіві таке насіння призводить до випадання сходів або ураження кореневої системи проростків.

Загальна шкодочинність проявляється у погіршенні технологічних якостей зерна, зменшенні маси тисячі зерен та зниженні схожості посівного матеріалу.

Розвиток інфекції активізується під час цвітіння культур, коли спори патогена потрапляють на сприйнятливі частини рослин, зокрема на пиляки.

Оптимальними умовами для поширення хвороби є температура повітря в межах +20…+25°C та наявність тривалих опадів або високої вологості повітря.

У весняний період на перезимованих рештках стебел кукурудзи формуються сумкоспори, які розносяться вітром і стають первинним джерелом інфекції для посівів.

Пік захворюваності зазвичай припадає на фазу молочної стиглості, коли гриб інтенсивно накопичує біомасу в тканинах рослини, використовуючи поживні речовини.

Цикл життя патогена завершується сапротрофним існуванням на післяжнивних рештках, де він чекає наступного сезону для відновлення своєї патогенної активності.

Першим візуальним симптомом є передчасне побіління колосків на фоні здорового зеленого колоса. Це явище часто називають «білоколосицею».

При огляді уражених частин можна виявити характерний рожевий або оранжевий наліт спороношення гриба, який особливо добре помітний у вологу погоду.

• Деформація та морщинистість зерна в колосі.
• Потемніння основи колоса та стебла.
• Відмирання проростків на ранніх етапах.
• Наявність рожевих плям на початках кукурудзи.
• Зниження маси зерна в результаті гниття.

Тканини уражених рослин стають крихкими, а коріння набуває бурого забарвлення, що свідчить про глибоке проникнення інфекції всередину судинної системи.

Зерно з уражених колосків втрачає природний блиск, стає тьмяним, часто набуває специфічного запаху та має значно меншу енергію проростання.

Агротехнічний контроль базується на дотриманні сівозмін, де зернові культури не висіваються після попередників, схильних до накопичення фузаріозної інфекції.

Ретельне подрібнення та глибока оранка рослинних залишків кукурудзи значно зменшує запас спор гриба, які є первинним джерелом хвороби для наступних посівів.

Застосування фунгіцидів у фазу початку цвітіння є критично важливим заходом, оскільки саме в цей час рослини найбільш вразливі до проникнення збудника.

Вибір сортів та гібридів, стійких до фузаріозу, дозволяє зменшити ризик епіфітотійного поширення хвороби та зберегти якісні показники врожаю.

Обов'язковим заходом є протруювання насіння ефективними фунгіцидними препаратами, що забезпечує захист від внутрішньої інфекції та ґрунтових патогенів.