Гіберела пулікаріс

Gibberella pulicaris (анаморфа Fusarium sambucinum) — це сумчастий гриб, що належить до родини Nectriaceae. Цей фітопатоген є надзвичайно небезпечним, оскільки в конідіальній стадії утворює величезну кількість мікро- та макроконідій, що сприяють швидкому поширенню інфекції.

У природних умовах гриб формує перитеції — темні плодючі тіла, де дозрівають аскоспори. Статеве розмноження дозволяє збуднику ефективно виживати у ґрунті та на залишках рослин протягом тривалого періоду.

Цей вид має високий рівень генетичної мінливості, що зумовлює швидку адаптацію до зовнішніх умов та формування стійкості до окремих хімічних засобів захисту.

Патоген здатний продукувати широкий спектр мікотоксинів, таких як зеараленон та дезоксиніваленол. Це не лише знижує якість продукції, але й робить її небезпечною для здоров'я людей та тварин.

В лабораторних умовах ідентифікація проводиться шляхом висіву на середовище Чапека або картопляно-декстрозний агар, де гриб формує типові колонії з характерною пігментацією.

Найбільшої шкоди цей гриб завдає картоплі, викликаючи суху фузаріозну гниль бульб. Хвороба особливо небезпечна під час зимового зберігання, спричиняючи масове згнивання врожаю.

Крім картоплі, збудник вражає зернові колосові культури, беручи участь у комплексі патогенів, що викликають фузаріоз колоса, кореневі гнилі та пліснявіння насіння.

Також відмічено ураження технічних культур, включаючи льон та цукрові буряки, особливо на початкових етапах розвитку за умов підвищеної вологості ґрунту.

Вредоносність патогена полягає у зниженні схожості посівного матеріалу, передчасному в’яненні рослин у полі та суттєвій втраті товарної маси в овочесховищах.

Заражені тканини втрачають свої біологічні властивості, що призводить до загального зниження енергії проростання та врожайності у наступних циклах вирощування.

Найвищий ризик зараження виникає під час збору врожаю, коли механічні пошкодження бульб стають ідеальними воротами для проникнення грибниці у тканини.

Протягом періоду зберігання активність патогена залежить від температурного режиму: за температури вище +5...+10°C процес гниття значно прискорюється.

Навесні інфекція переноситься разом із зараженим насінням у ґрунт, де починається інфікування проростків, що веде до зрідженості посівів на полі.

Влітку вторинне зараження може відбуватися через пошкодження ґрунтовими шкідниками, що полегшує проникнення гриба в ослаблені вегетативні органи рослин.

Поширення конідій здійснюється повітряно-крапельним шляхом, через ґрунтову вологу та при контакті із зараженим інвентарем або тарою для перевезення.

Первинні ознаки на картоплі проявляються як невеликі темні вдавлені плями, під якими тканина поступово висихає, стаючи трухлявою і морщинистою.

Усередині уражених ділянок утворюються пустоти, заповнені пухким міцелієм, колір якого може варіюватися від білого до рожевого або навіть жовтуватого.

На зовнішній поверхні плям часто з'являються характерні пустули (подушечки), де формуються спори гриба, що сприяє подальшому розповсюдженню інфекції в сховищі.

При розрізі бульби чітко помітна межа між здоровою тканиною та зоною ураження, яка має бурий або темно-коричневий колір і чітку зону висихання.

• Вдавлені плями сіро-бурого відтінку на шкірці.
• Сморщування та висихання тканин бульби.
• Наявність пилоподібного нальоту або подушечок спороношення.
• Порожнини в середині бульби, заповнені грибницею.
• Неприємний запах, що супроводжує процес гниття.

Головним заходом контролю є дотримання технології збирання, мінімізація механічних пошкоджень бульб та їх ретельне просушування перед закладанням на зберігання.

Важливо дотримуватися сівозміни, повертаючи картоплю на те саме поле не раніше ніж через три роки, щоб зменшити накопичення патогена в ґрунті.

Рекомендується використовувати протруювання насіннєвого матеріалу сучасними фунгіцидами системної та контактної дії для знищення зовнішньої та внутрішньої інфекції.

Необхідно підтримувати в сховищах оптимальні умови вологості та температури, а також проводити регулярну дезінфекцію камер зберігання перед завантаженням нового врожаю.

Під час вегетації слід боротися зі шкідниками, що пошкоджують бульби та коріння, оскільки вони створюють сприятливі умови для проникнення спор збудника.