Нюрбінський пирійник (Elymus sibiricus L.) – багаторічна злакова рослина яро‑озимого типу з пухкокущовою структурою та мичкуватою кореневою системою, що проникає на глибину 120–150 см. Кущ щільний, багатоквітковий; стебла заввишки від 60 до 120 см гладкі та добре облиствлені. Листки лінійні, плоскі, шорсткуваті, довжиною 15–30 см і шириною 0,8–1,4 см.
Суцвіття являє собою пухкий колос, що звисає вниз, завдовжки від 10 до 25 см, який містить 13–30 колосочків і 5–7 квіток. Плід – видовжена плівчаста зернівка сірувато‑солом’яного кольору, довжиною 6–22 мм; в одному колосі знаходиться 50–100 зерен, а маса 1000 зерен становить від 2 до 5,5 г.
Пирійник вирощується у всіх областях Сибіру та Далекого Сходу, а також у Середній Азії. Він стійкий до холодів і посухи, надає перевагу ґрунтам з pH 6,5–7,5 і виносить до 5,6. Рослина найкраще росте на другий‑третій рік життя, але може зберігати травостое стан до десяти років.
Економічне значення пирійника полягає у його використанні як сінокісного та силосного рослини; сіно високої якості можна збирати лише до колосіння. Урожайність варіюється від 3–12 центнерів на гектар у Бурятії до 90–140 центнерів у Центральній Якутії, а при поєднанні з люцерною та конюшиною досягає 30–40 центнерів. Стабільні врожаї насіння становлять 6–8 центнера.
Пирійник нестійкий до хвороб, але має високу екологічну пластичність, зимостійкість і здатність витримувати тривалі періоди посухи.
