Осінній сорт отриманий І. В. Мічуріним від схрещування дикої уссурійської груші з Бере Слуцької. Не набув широкого поширення через недостатню зимостійкість, зберігся у незначній кількості в старих, аматорських садах. Був районований у Північно-Західному регіоні.
Дерево швидкоросле, із широкопірамідальною, середньої густоти кроною. Кора на штамбі та основних гілках зеленувато-сіра.
Пагони не товсті, злегка зігнуті, коричневі, чечевички багато, великі. Листки середні, округло-яйцевидні, блискучі, темно-зелені, коротко загострені. Пластинка слабо складена, край городчастий, черешок довгий, тонкий, прилистки дрібні, шилоподібні.
Плід нижче середнього розміру, видовжено-грушоподібний, плодоніжка довга, середньої товщини, чашечка відкрита, воронка дуже дрібна, злегка ребриста. У період знімної стиглості основне забарвлення зелене, при дозріванні жовте, зі слабким розмитим, бурим рум'янцем.
М'якоть соковита, біла, крупнозерниста, кисло-солодкого смаку.
Знімна стиглість настає у першій декаді вересня, споживча — наприкінці вересня, зберігаються 2-3 тижні. При дозріванні обсипаються.
Початок плодоношення на 6 рік після посадки в сад, урожайність висока, грибковими хворобами майже не уражається.
Переваги сорту: висока врожайність, досить висока стійкість до грибкових хвороб, привабливий вигляд плодів.
Недоліки сорту: недостатня зимостійкість, порівняно пізній початок плодоношення, осипання плодів.
