Фомоз сої

Гриб уражує виключно культурні та дикі види сої, викликаючи глибокі фізіологічні порушення в тканинах рослини. Інфекція поширюється конідіями та аскоспорами, що переносяться вітром або краплями дощу.

Основним джерелом первинної інфекції виступає інфіковане насіння, на якому міцелій може зберігатися протягом кількох років. Патоген проникає в тканини через продихи, механічні пошкодження або безпосередньо через епідерміс.

Всередині рослини гриб розвивається системно, поступово колонізуючи стебла, черешки листків та боби. Життєвий цикл збудника тісно пов'язаний з вологістю навколишнього середовища та наявністю поживного субстрату.

Висока адаптивність Didymella longicolla дозволяє патогену швидко переходити від сапротрофного способу життя на залишках до активного паразитизму в період вегетації сої.

Перші ознаки хвороби зазвичай проявляються у фазі цвітіння або наливу бобів. На стеблах, у місцях прикріплення черешків листків, виникають коричневі або темно-сірі плями невизначеної форми.

У центрі уражених ділянок з часом формуються численні дрібні чорні крапки — пікніди, які є плодовими тілами гриба. Згодом плями збільшуються, охоплюючи значну частину стебла.

Листя уражених рослин передчасно жовтіє та засихає, а черешки легко обламуються. При сильному ураженні стебла можуть розтріскуватися, що порушує процес сокоруху.

Хвороба також зачіпає боби: вони стають недорозвиненими, їх стулки вкриваються коричневими плямами. Насіння всередині таких бобів часто виявляється щуплим, вкритим білим нальотом грибниці.

• Потемніння стебел у вузлах.
• Поява чорних крапок-пікнід.
• Передчасне опадання листя.
• Деформація та щуплість насіння.
• Руйнування тканин у зоні кореневої шийки.

Розвиток фомозу сої прямо залежить від метеорологічних умов у критичні фази росту культури. Найбільш сприятливою є помірно тепла погода з частими опадами.

Оптимальна температура для проростання спор патогену становить від +20°C до +25°C при високій відносній вологості повітря вище 80%. У таких умовах інкубаційний період скорочується до кількох діб.

Критичним періодом для зараження є фази цвітіння та формування бобів. Надмірне зволоження ґрунту та застій повітря у густих посівах сприяють швидкому поширенню вторинної інфекції.

Порушення агротехніки, а саме висока норма висіву та погана аерація полів, створюють мікроклімат, ідеальний для агресивного розвитку грибниці.

Періодичні опади у другій половині літа провокують масовий викид спор, що веде до епіфітотійного розвитку фомозу на виробничих посівах сої.

Шкодочинність фомозу сої полягає у значному зниженні продуктивності посівів та погіршенні якісних показників зібраного врожаю.

Хвороба призводить до різкого скорочення маси 1000 насінин, оскільки порушується транспорт поживних речовин до плодів. Олійність та вміст білка в насінні також суттєво падають.

Інфіковане насіння втрачає схожість, що створює серйозні проблеми при сівбі в наступному сезоні. При зараженні у ранні фази розвитку спостерігається зрідженість посівів та загибель паростків.

Пошкоджені стебла стають ламкими, що ускладнює проведення механізованого збирання врожаю та веде до значних втрат зерна на полі.

Економічний збиток складається з прямих втрат врожаю та витрат на проведення додаткових фунгіцидних обробок у період вегетації.

Для боротьби з фомозом необхідно використовувати комплексний підхід, що поєднує агротехнічні, хімічні та селекційні методи захисту рослин.

Найважливішим етапом профілактики є використання здорового, сертифікованого насіннєвого матеріалу, який пройшов лабораторну перевірку на наявність інфекції.

Дотримання сівозміни з поверненням сої на колишнє поле не раніше ніж через 3-4 роки дозволяє суттєво знизити інфекційний фон у ґрунті.

Обов'язковим є глибока оранка рослинних решток, оскільки саме на них патоген зберігає свою життєздатність в осінньо-зимовий період.

Хімічний захист включає обов'язкове протруювання насіння сучасними фунгіцидами та проведення превентивних обприскувань посівів у фазах бутонізації та цвітіння при появі перших ознак хвороби.