Фомоз соняшнику

Основним господарем є соняшник однорічний, проте гриб також може вражати топінамбур, який часто стає резерватором інфекції в агроценозах.

Інфекція зберігається у ґрунті на рослинних рештках у вигляді пікнід та міцелію протягом декількох років, що робить її вкрай стійкою до несприятливих умов.

Поширення хвороби під час вегетації відбувається за рахунок конідій, які розносяться дощем, вітром або комахами, що контактують з рослинами.

Біологічна активність гриба починається за сприятливих температурних умов, після чого він швидко колонізує тканини рослини через продихи або механічні пошкодження.

Перші ознаки зазвичай з'являються на сім'ядолях та нижніх листках у вигляді невеликих коричневих або темних плям, що поступово розростаються.

На листках плями мають виражену концентричну зональність, часто оточені жовтою хлоротичною облямівкою, що вказує на відмирання тканин.

На стеблах у місцях кріплення черешків утворюються великі чорні плями, які з часом охоплюють стебло, роблячи його крихким і схильним до зламу.

Уражені ділянки стебла вкриваються дрібними чорними крапками — пікнідами гриба, які стають джерелом вторинного зараження сусідніх рослин.

При сильному розвитку хвороби кошики стають недорозвиненими, насіння у них має низьку вагу, а іноді спостерігається передчасне в'янення цілої рослини.

Розвиток фомозу інтенсифікується за умов підвищеної вологості повітря (понад 70%) та температурного режиму в межах +20…+25 °C.

Надмірна густота посівів створює мікроклімат із високою вологістю, що є критичним фактором для швидкого проростання спор гриба Plenodomus lindquistii.

Рясні опади в травні та червні сприяють активному бризканню крапель дощу з інфікованих решток на нижні листки молодих рослин соняшнику.

Недостатня вентиляція міжряддя через погану агротехніку значно прискорює процес поширення інфекції по всьому полю.

Мінеральне живлення з надлишком азоту робить клітинні стінки рослин менш міцними, що полегшує проникнення патогена в тканини стебла.

Фомоз завдає значної шкоди, призводячи до зниження врожайності на рівні 20–50% та суттєвого погіршення показників якості олії.

Через руйнування стеблових тканин рослини часто вилягають, що унеможливлює якісне збирання врожаю комбайнами та збільшує втрати зерна.

Хвороба порушує потік поживних речовин до насіння, внаслідок чого воно стає щуплим, з низьким вмістом жиру та порушеною схожістю.

Висока інтенсивність розвитку хвороби призводить до передчасної дефоліації, що скорочує період вегетації та позбавляє рослину енергії для наливу кошика.

Економічні збитки також включають витрати на проведення додаткових фунгіцидних обробок, необхідних для локалізації вогнищ інфекції на полі.

Дотримання сівозміни із поверненням соняшнику на поле не раніше ніж через 7 років є найефективнішим методом профілактики хвороби.

Важливо забезпечити ретельне загортання рослинних решток у ґрунт, що сприяє їх швидкому розкладанню та знищенню пікнід гриба.

Використання фунгіцидів на ранніх стадіях (фаза 4–6 листків) дозволяє стримати первинне поширення інфекції та захистити стебла.

Слід обирати для посіву гібриди, які мають генетичну стійкість до ураження фомозом, що значно знижує ризик масового захворювання.

Регулярний моніторинг полів на наявність шкідників та хвороб допомагає своєчасно вжити заходів та не допустити епіфітотійного розвитку фомозу.