Жовта іржа пшениці
Wheat yellow
Збудником хвороби є патогенний гриб Puccinia striiformis f. sp. tritici, що належить до класу Базидіоміцетів. Це вузькоспеціалізований паразит, який розвивається виключно на живих тканинах рослин.
Вміст розділу
Жовта іржа пшениці
Жовта іржа вражає листя, листкові піхви та колосся пшениці, ячменю та жита. Патоген має високу здатність до поширення, що зумовлює ризик епіфітотій у прохолодну вологу весну.
Гриб зберігається взимку у вигляді міцелію на посівах озимих культур або на сходах падалиці, що робить агротехнічний контроль за бур'янами критично важливим для зменшення інфекції.
Діагностичною ознакою є розміщення пустул у формі чітких паралельних ліній. Ці «штрихи» заповнені масою урединіоспор яскраво-жовтого кольору, що і дало назву хворобі.
Цей гриб дуже чутливий до високих температур, тому його поширення зазвичай обмежується регіонами з помірним кліматом або весняним періодом, коли температури ще не досягли критичних позначок.
Шкодочинність жовтої іржі полягає у виснаженні рослини через руйнування епідермісу та ураження хлорофілоносних клітин. Це призводить до критичного зниження інтенсивності фотосинтезу.
Сильне ураження призводить до передчасного висихання вегетативних органів. В результаті рослина не здатна забезпечити налив зерна, що спричиняє значну щуплість та зниження маси тисячі зерен.
Крім зниження врожайності, хвороба негативно впливає на якісні показники зерна, такі як вміст білка та клейковини, що робить продукцію нерентабельною для виробництва високоякісних борошняних виробів.
У разі раннього інфікування посіви можуть загинути ще до фази виходу в трубку. Особливо небезпечно це для посівів озимої пшениці, що ослаблені після зимівлі.
Пошкоджені колосся виглядають деформованими, а зернівки в них часто залишаються недорозвиненими, що значно ускладнює подальшу переробку зерна.
Жовта іржа відрізняється від інших видів іржі тим, що найкраще розвивається при порівняно низьких температурах, від +5°C до +12°C. Це хвороба «холодного сезону».
Наявність краплинної вологи є обов'язковою умовою для проростання спор та проникнення гриба в тканини рослини. Часті ранкові тумани та роси сприяють стрімкому поширенню інфекції.
Максимальний розвиток хвороби припадає на кінець кущіння та вихід у трубку. Якщо в цей період зберігається волога погода, ризик епіфітотії зростає багаторазово.
При підвищенні температури повітря до +20°C і вище розвиток хвороби різко гальмується, що часто призводить до природного згасання інфекції на пізніх етапах вегетації.
За сприятливих умов період між інфікуванням та появою нових спор складає близько 10 днів, що дозволяє хворобі охопити величезні площі за короткий проміжок часу.
Головною ознакою є поява лимонно-жовтих пустул, розташованих довгими пунктирними лініями вздовж жилок листка. З часом ці лінії зливаються, повністю покриваючи поверхню листа.
Листя стає жовтим, згодом буріє і засихає. Уражені посіви виглядають пригніченими, з явними ознаками хлорозу, що помітно здалеку навіть на великих масивах.
На колоссях з'являються характерні плями, що згодом також вкриваються спорами. Це призводить до ураження колоскових лусочок та пошкодження зерна в самому колосі.
До кінця сезону на нижній стороні листя можуть з'являтися чорні теліопустули. Це свідчить про перехід патогена у стадію спокою для перезимовки.
- Яскраво-жовті лінії спор на листках.
- Деформація та скручування ураженого листя.
- Швидке відмирання нижнього ярусу листя.
- Затримка розвитку всієї рослини.
Найважливішою умовою контролю є вирощування стійких сортів. Постійне оновлення посівного матеріалу з урахуванням сучасних селекційних досягнень зменшує ризик втрат.
Впровадження правильної сівозміни дозволяє уникнути накопичення інфекції. Важливо знищувати падалицю пшениці, на якій гриб може зберігатися протягом міжсезоння.
Застосування фунгіцидів є обов'язковим при виявленні перших симптомів. Найкращу дію мають системні препарати, що забезпечують тривалий захисний ефект для нових приростів листя.
Моніторинг стану посівів повинен розпочинатися вже з відновлення вегетації навесні. Чим раніше буде застосовано захист, тим меншою буде шкода від хвороби.
Оптимальне підживлення рослин сприяє підвищенню їхнього власного імунітету. Уникання надлишкових доз азоту в періоди високого ризику зараження запобігає надмірному розвитку гриба.