Жовта плямистість цукрової тростини

Жовта плямистість цукрової тростини спричиняється грибом Mycovellosiella koepkei. Це патогенний мікроорганізм, що спеціалізується на ураженні вегетативних органів культури.

Систематично об’єкт належить до роду Mycovellosiella, що об’єднує групу грибів, здатних до формування розсіяних конідіальних утворень на уражених тканинах.

Гриб здатний перезимовувати на рослинних рештках у ґрунті або на багаторічних кореневищах, що забезпечує стабільність інфекції на плантаціях.

Діагностика базується на мікроскопічному аналізі конідієносців, які мають специфічну морфологію, властиву цьому виду фітопатогенів.

Поширення збудника відбувається через анемохорію (вітер) та гідрохорію, що робить його вкрай небезпечним в умовах вологого тропічного клімату.

Патоген вражає виключно представників роду Saccharum. Особливо чутливими до хвороби є промислові сорти цукрової тростини під час активного росту.

Внаслідок ураження листків порушуються процеси фотосинтезу, що негативно відображається на процесі накопичення вуглеводів у стеблах рослини.

Втрати врожаю при інтенсивному розвитку хвороби можуть досягати значних показників через зниження цукристості соку та загальної біомаси сировини.

Пошкоджені тканини стають вхідними воротами для вторинних інфекцій, які можуть призвести до комплексного ураження стебла тростини.

Ступінь шкодочинності безпосередньо залежить від фізіологічного стану культури та тривалості періоду сприятливих для гриба погодних умов.

Розвиток Mycovellosiella koepkei тісно пов'язаний з підвищеною вологістю повітря та опадами. Хвороба найактивніше розвивається в теплу пору року.

Перші симптоми масово проявляються у вологі сезони, коли температура коливається в межах 22–28°C, що є ідеальним для проростання конідій.

Загущені посіви, де відсутня належна вентиляція повітря, створюють мікроклімат, що сприяє швидкому розповсюдженню інфекції по всій площі поля.

Піки захворюваності припадають на періоди, коли тривалі дощі змінюються короткочасними проясненнями, що супроводжуються високою вологістю.

Наприкінці вегетації розвиток гриба може сповільнюватися, але джерела інфекції зберігаються до наступного сезону на опалому листі.

Характерною ознакою є поява дрібних жовтих цяток, які з часом подовжуються вздовж жилок листа, перетворюючись на виражені плями.

Колір плям поступово змінюється від жовтого до темно-коричневого, при цьому центральна частина може некротизуватися.

• Поява жовтого хлоротичного забарвлення на листках.
• Подовжені плями з темною центральною частиною.
• Утворення оливкового або сірого нальоту спороношення.
• Зсихання кінчиків листків при прогресуванні хвороби.
• Раннє відмирання листкового апарату нижнього ярусу.

Поверхня уражених ділянок стає шорсткою через формування спороношуючих структур гриба, що можна помітити при детальному огляді.

Основним методом контролю є виведення та висадка стійких гібридів, які демонструють низьку сприйнятливість до колонізації грибом.

Агротехнічний захист включає обов’язкову глибоку оранку після збору врожаю для заробки у ґрунт інфікованих залишків рослин.

Регулювання густоти насаджень дозволяє оптимізувати режим вологості, що перешкоджає швидкому розмноженню патогена в нижніх ярусах рослин.

Застосування фунгіцидів може бути економічно виправданим лише при ранньому виявленні вогнищ інфекції в розсадниках або на насіннєвих ділянках.

Важливим заходом є карантинний контроль при переміщенні садивного матеріалу між регіонами для запобігання поширенню нових штамів патогена.