Парша яблуні

Гриб має дві стадії розвитку: телеоморфу, яка зимує на опалому листі, та анаморфу (Fusicladium dendriticum), що відповідає за літнє поширення хвороби.

Навесні, під час дощів, аскоспори з перезимувалих псевдотеціїв викидаються в повітря і розносяться на молоді органи яблуні, спричиняючи первинне зараження.

Розвиток патогена відбувається під кутикулою листка, де гриб формує потужну грибницю. Це захищає його від прямого впливу деяких контактних засобів захисту рослин.

Після появи первинних плям розпочинається вторинне зараження конідіями. Вони поширюються краплями дощу та вітром, забезпечуючи масове ураження дерева протягом сезону.

Парша уражує листя, квітки, плодоніжки та плоди. Найбільшої шкоди гриб завдає в періоди активного весняного росту, коли тканини рослини найбільш ніжні.

Передчасне опадання ураженого листя різко знижує накопичення поживних речовин, що призводить до слабкого приросту та зниження врожайності у наступні роки.

Ураження плодів проявляється у вигляді деформацій та появи коркових плям. Такі яблука втрачають товарний вигляд і мають низьку стійкість до гниття під час зберігання.

Якщо інфекція потрапляє на плодоніжки, це спричиняє масове осипання зав'язі, що безпосередньо впливає на підсумковий обсяг врожаю в саду.

Загальна шкодочинність патогена полягає у виснаженні дерева, зниженні його зимостійкості та суттєвому зростанні витрат на хімічний захист насаджень.

Розвиток парші тісно пов'язаний з погодними умовами, зокрема з кількістю опадів та тривалістю зволоження листя навесні та влітку.

Для проростання спор критично важлива наявність крапельно-рідкої вологи. Чим довше листя залишається мокрим, тим вищий ризик зараження саду.

Оптимальна температура для розвитку Venturia inaequalis становить від +15°C до +20°C, що зазвичай збігається з фазами цвітіння та зав'язування плодів.

Влітку, за умов частої роси або частих грозових дощів, інкубаційний період хвороби може скорочуватися, що призводить до стрімкого розповсюдження інфекції.

Восени гриб завершує свій цикл на опалому листі, утворюючи псевдотеції, які слугують джерелом інфекції для наступного року.

Перші ознаки хвороби з'являються як світло-оливкові плями на нижній стороні листя, які з часом стають темнішими та набувають оксамитового нальоту.

Листя, уражене паршею, передчасно скручується, жовтіє і опадає. На пагонах можуть з'являтися ледь помітні плями, що згодом призводять до відмирання тканин.

На молодих плодах з'являються чітко окреслені плями, які з ростом яблука перетворюються на жорсткі, розтріскані струпи темного кольору.

Плоди, уражені в ранньому віці, виростають асиметричними та дрібними. При пізньому ураженні плями можуть бути меншими, але зберігаються протягом усього терміну зберігання.

Наявність оксамитового спороношення — головна діагностична ознака, за якою паршу легко відрізнити від фізіологічних підшкірних плямистостей плодів.

Основою контролю є санітарні заходи: згрібання та глибоке перекопування або компостування опалого листя для знищення джерел первинної інфекції.

Формування розрідженої крони дерев сприяє швидкому висиханню листя після дощу, що значно ускладнює проростання спор патогена.

Використання фунгіцидів слід планувати відповідно до прогнозів погоди, особливо у критичні фази розвитку рослини: «зелений конус» та «рожевий бутон».

Чергування системних та контактних препаратів дозволяє ефективно контролювати хворобу, не допускаючи формування резистентності у гриба.

Вибір стійких до парші сортів яблуні є найбільш перспективним та екологічним шляхом мінімізації негативного впливу хвороби на врожай.