Рожева гниль коренів цибулі

Патоген має високу здатність до виживання, оскільки здатний вражати кореневу систему в широкому діапазоні умов. Він вважається одним із найпідступніших збудників, оскільки симптоми часто проявляються вже на стадії, коли коренева система серйозно пошкоджена.

Головною жертвою хвороби є цибуля ріпчаста, але патоген також вражає інші види роду Allium, зокрема цибулю-порей та часник. Ураження кореневої системи призводить до порушення водного балансу рослини, що критично впливає на формування врожаю.

Пошкоджені рослини мають пригнічений вигляд, їхня коренева система не виконує функцію живлення. У результаті спостерігається значне зниження товарної якості цибулин, зменшення їхньої маси та зниження здатності до тривалого зберігання.

Активний розвиток інфекції спостерігається при підвищенні температури ґрунту до +25...+28°C. Саме в розпал літньої вегетації, коли рослини найбільше потребують вологи та живлення, гриб стає найбільш активним та агресивним.

Інфікування може відбуватися протягом усього сезону вирощування. Сприятливим фактором є часте перезволоження ґрунту, яке створює ідеальні умови для проростання спор гриба та проникнення міцелію всередину кореневих тканин.

Ключова ознака піренохетозу — рожеве забарвлення коренів, яке з часом переходить у буре або навіть чорне. Коріння стає крихким, втрачає тургор та поступово відмирає, що візуально відображається на стані надземної частини рослини.

Листя цибулі поступово жовтіє та в'яне, починаючи з верхівок. При ураженні кореневої системи цибулини часто відстають у розвитку, а при сильному ступені розвитку хвороби спостерігається масова загибель посівів, що веде до значних втрат врожаю.

Найефективніший захід захисту — дотримання сівозміни, що перериває цикл розмноження гриба в ґрунті. Важливо уникати повернення цибулі на ділянку протягом 5 років, використовуючи для посіву стійкі до патогену сорти та гібриди.

• Покращення дренажних властивостей ґрунту для запобігання застою води.
• Своєчасне внесення калійних та фосфорних добрив для посилення стійкості коренів.
• Знищення уражених рослинних решток як потенційного джерела інфекції.
• Використання фунгіцидів для обробки ґрунту та посівного матеріалу згідно з регламентами.
• Регулярний моніторинг стану кореневої системи протягом усього вегетаційного періоду.