Пустула козлобородникова

Цей мікроскопічний організм формує спорангії у підепідермальних пустулах, які після розриву тканин рослини-господаря виглядають як білий порошкоподібний наліт.

Цикл розвитку патогену включає безстатеве розмноження зооспорами, які активно пересуваються у краплинно-рідинній волозі, та статеве розмноження ооспорами для виживання.

Поширення конідій відбувається переважно повітряним шляхом або краплями дощу, що забезпечує швидке інфікування здорових рослин у посівах.

Ооспори збудника мають високу стійкість до низьких температур і зберігаються у ґрунті на рослинних рештках, забезпечуючи інфекційний запас на наступні сезони.

Основним господарем для цього патогену є козлобородник (Tragopogon), включаючи культурні види, такі як козлобородник пореєлистий.

Уражуються всі надземні частини рослини: листя, стебла та квітконоси, що призводить до системного інфікування всього організму рослини.

Вплив патогену проявляється у порушенні фотосинтезу, уповільненні темпів росту та передчасному в'яненні уражених частин рослин.

Сильне ураження квітконосів може спричинити стерильність квіток або формування нежиттєздатного насіння, що знижує врожайність культури.

Крім дикорослих видів, паразит становить значну загрозу для господарств, що спеціалізуються на вирощуванні овочевих форм козлобородника.

Перші ознаки ураження проявляються у вигляді дрібних жовтуватих (хлоротичних) плям на верхній поверхні листя, які поступово збільшуються.

З нижнього боку листка під плямами розвиваються характерні білі пустули, які нагадують наліт білої іржі.

При системному ураженні стебла рослин часто деформуються, викривляються та стають потовщеними, що значно погіршує загальний стан культури.

За умови інтенсивного розвитку хвороби пустули зливаються, повністю вкриваючи поверхню листа білим споровим пилом.

Згодом уражені тканини некротизуються, набувають бурого відтінку та відмирають, що призводить до раннього опадання листя.

Головним заходом профілактики є дотримання сівозміни, що обмежує повернення козлобородника на ту саму ділянку раніше ніж через 3–4 роки.

Обов'язковим є глибоке заорювання або знищення рослинних решток, у яких зберігаються ооспори патогену до наступного вегетаційного періоду.

Використання для посіву тільки якісного та здорового насіннєвого матеріалу знижує ризик занесення інфекції на нові площі.

Слід уникати загущених посівів, що сприяє накопиченню вологи, оскільки саме в умовах підвищеної вологості зооспори патогену найбільш активні.

Застосування фунгіцидів на основі міді або сучасних системних препаратів є доцільним лише на початкових стадіях появи симптомів хвороби.