Фузаріум тукуманський

Організм є частиною комплексу Fusarium solani (FSSC), який включає низку споріднених видів, що викликають схожі симптоми кореневих гнилей у бобових.

Для життєдіяльності та поширення гриб потребує наявності в ґрунті органічних залишків, де він утворює стійкі хламідоспори, здатні витримувати несприятливі умови.

Мікроскопічний аналіз показує розвиток мікроконідій та макроконідій, що характерно для даної групи грибів, проте вид має специфічні генетичні особливості.

Цей гриб є інфекційним агентом, що здатний до тривалого сапротрофного виживання в ґрунті за відсутності рослини-господаря, що ускладнює його повне виведення.

Головною культурою, на якій Fusarium tucumaniae завдає серйозної шкоди, є соя, де він провокує синдром раптової загибелі (SDS).

Патоген колонізує кореневу систему, руйнуючи тканини та блокуючи судини, що перешкоджає нормальному надходженню поживних речовин у верхню частину рослини.

Хоча соя є основним господарем, патоген здатний інфікувати кореневі системи інших рослин, підтримуючи свою популяцію в ґрунті протягом багатьох років.

Внаслідок ураження рослина відчуває гострий дефіцит вологи та мінералів, що призводить до загального пригнічення росту та розвитку вегетативної маси.

Економічні збитки виражаються в критичному зниженні маси 1000 насінин та повному або частковому осипанні бобів ще до збору врожаю.

Активізація гриба в ґрунті відбувається при підвищенні вологості та температури, що збігається з початковими стадіями вегетації сої.

Найбільш інтенсивний прояв зовнішніх ознак хвороби спостерігається під час фаз активного цвітіння та наливу бобів, коли потреба у живленні максимальна.

Підвищена вологість ґрунту в період весняного посіву створює сприятливе середовище для проникнення гіф патогена через кореневі волоски.

Протягом літнього періоду патоген продовжує прогресувати, якщо погодні умови залишаються вологими, що сприяє його швидкому розповсюдженню в судинному пучку.

З настанням осені гриб завершує свій цикл розвитку, формуючи хламідоспори, які залишаються в ґрунті як основне джерело інфекції на наступний рік.

Перші ознаки ураження кореневої системи включають потемніння та поступове згнивання основного стрижневого кореня, який стає ламким і набуває темно-коричневого кольору.

Надземна частина реагує появою хлоротичних ділянок між жилками листя, які поступово перетворюються на некротичні плями, залишаючи жилки зеленими.

Характерною рисою є передчасне опадання листя, при цьому черешки часто залишаються на стеблі, що є важливим діагностичним маркером при огляді поля.

При розрізі стебла спостерігається побуріння внутрішніх тканин у зоні кореневої шийки, що вказує на розвиток судинного мікозу.

• Пожовтіння тканин між жилками листка
• Некрози та передчасне скидання листя
• Гниття та відмирання кореневої системи
• Затримка росту та розвитку рослини
• Зменшення кількості та якості бобів

Ефективна стратегія захисту базується на впровадженні сівозміни, де соя повертається на поле не раніше ніж через три-чотири роки.

Вибір стійких до Fusarium tucumaniae сортів сої є найбільш дієвим агрономічним заходом, що дозволяє суттєво зменшити вплив інфекції на врожайність.

Покращення дренажних властивостей ґрунту та зменшення переущільнення допомагає обмежити розвиток грибних захворювань, що полюбляють вологий ґрунт.

Боротьба з ґрунтовими шкідниками, такими як нематоди, є обов’язковою, оскільки вони наносять механічні пошкодження кореню, полегшуючи доступ гриба.

Використання якісного посівного матеріалу, обробленого сучасними фунгіцидними препаратами, допомагає захистити молоді проростки від раннього інфікування.