Фузаріум скірпі

Гриб утворює добре розвинений міцелій, який залежно від умов живлення та освітлення може мати відтінки від білого до рожевого або навіть жовтуватого кольору.

Морфологічна ідентифікація базується на вивченні спороношення: наявність мікроконідій та характерних серпоподібних макроконідій з кількома перегородками є ключовими діагностичними ознаками.

Важливою біологічною особливістю виду є здатність до утворення хламидоспор, які володіють високою стійкістю до несприятливих зовнішніх факторів та забезпечують виживання патогену в ґрунті.

Як факультативний паразит, цей гриб може адаптуватися до різних способів живлення, що робить його вкрай небезпечним та живучим компонентом агроценозів.

Цей фітопатоген уражає широкий спектр рослин, серед яких зернові колосові культури, кукурудза, овочеві культури (картопля, томати), а також бобові та технічні культури.

Основним типом пошкоджень є кореневі та прикорневі гнилі, що призводять до руйнування провідних тканин рослини та порушення процесів живлення.

Інфекція на ранніх етапах розвитку призводить до плеснявіння насіння, випадіння проростків та значного розрідження посівів, що в результаті суттєво знижує кінцеву врожайність.

У дорослих рослин гриб викликає в’янення, пожовтіння листків та відмирання кореневої системи, що робить рослину нездатною формувати повноцінний врожай.

Крім того, патоген здатний накопичувати небезпечні для здоров'я людей та тварин мікотоксини, що знижує якісні показники отриманої сільськогосподарської продукції.

Зараження зазвичай відбувається навесні, коли гриб з ґрунту або насіннєвого матеріалу проникає в тканини кореня пророслої насінини або молодого паростка.

Сприятливими умовами для інтенсивного розвитку патогену є помірна температура повітря (15–25°C) та висока вологість ґрунту, особливо в період проростання.

Повторні хвилі інфекції можуть спостерігатися під час наливу зерна або дозрівання плодів, особливо за умови вологої та прохолодної погоди, що сприяє зараженню надземних органів.

Патоген успішно зимує у ґрунті, на залишках стерні або в ураженому насінні, перебуваючи у стані хламидоспор, що дозволяє йому переживати найсуворіші зими.

При зберіганні врожаю гриб продовжує свою активність за умови порушення температурно-вологісного режиму в складах, викликаючи осередки гниття.

Найбільш помітним симптомом є побуріння та розм'якшення тканин кореневої шийки та коренів, які з часом можуть повністю відмирати та згнивати.

За умов підвищеної вологості на уражених ділянках з'являється характерний пухнастий наліт білого або рожевого кольору, що являє собою скупчення міцелію та спор.

Надземна частина рослини реагує на пошкодження коренів хлорозом нижніх листків, затримкою росту та в'яненням, що часто призводить до передчасної загибелі.

Уражене насіння виглядає тьмяним, часто вкривається нальотом і має знижену енергію проростання, а в разі проростання паростки виходять деформованими та слабкими.

• Потемніння прикореневої частини стебла.
• Наявність рожевого грибного нальоту.
• Масове випадіння сходів на полі.
• Слабкий розвиток кореневої системи.

Основою контролю є дотримання сівозміни, що перериває життєвий цикл патогену та не дозволяє йому накопичуватися у ґрунті до критичних рівнів.

Важливим заходом є використання виключно протруєного насіннєвого матеріалу, що захищає молоді рослини на самому вразливому етапі їхнього розвитку.

Агротехнічні методи, такі як якісний обробіток ґрунту та вчасна боротьба з бур'янами, суттєво знижують кількість інфекції в агроценозі.

Збалансоване мінеральне живлення, зокрема внесення добрив, що зміцнюють імунітет рослин, допомагає культурам краще протистояти колонізації грибом.

Використання фунгіцидів під час вегетації за наявності сприятливих умов для розвитку хвороби є необхідною умовою захисту посівів у сучасних технологіях землеробства.