Гельмінтоспоріоз рису

Міцелій гриба розвивається в тканинах рослини, виділяючи токсини, що спричиняють некроз клітин, а розмножується він за допомогою багатоклітинних конідій оливково-коричневого забарвлення.

Гриб здатний зберігати життєздатність на рослинних рештках у ґрунті, а також всередині насіння, що дозволяє йому успішно переживати несприятливі умови в зимовий період.

Для проростання спор патогену необхідна наявність вологи та сприятливий температурний режим, що робить його особливо активним у зонах з інтенсивним рисосіянням та підвищеною вологістю.

Таксономічне положення об'єкта вказує на його високу пристосованість до мінливих умов середовища, що ускладнює повне викорінення інфекції з полів.

Головною культурою, що страждає від ураження, є рис посівний (Oryza sativa), проте патоген також може вражати супутні злакові бур'яни, підтримуючи резервацію інфекції.

Хвороба уражає всі надземні органи рослини, починаючи від проростків і закінчуючи волоттю, що призводить до загального пригнічення фізіологічних процесів.

Найбільшу шкоду патоген завдає у фазі формування насіння, спричиняючи розвиток «плямистості зерна», що значно погіршує насіннєві якості та вихід товарного рису.

Ураження кореневої системи та стебел на ранніх стадіях призводить до зрідження посівів та нерівномірного розвитку рослин на полі.

Втрати врожаю при сильному розвитку хвороби можуть сягати 30-50%, залежно від погодних умов та стійкості вибраного сорту до грибкового ураження.

Найбільш інтенсивний розвиток гриба спостерігається в період від кущіння до дозрівання, особливо при частих опадах та високій відносній вологості повітря.

Температурний оптимум для поширення конідій та ураження нових тканин знаходиться в межах +25…+30°C, що відповідає кліматичним умовам літнього сезону.

Первинне зараження часто відбувається від інфікованого насіннєвого матеріалу, а подальше поширення інфекції забезпечується вітром та дощовими краплями.

Надмірна вологість повітря, спричинена затяжними дощами, сприяє масовому викиду спор та швидкому поширенню патогену на сусідні рослини.

Відсутність належної аерації в посіві внаслідок загущення створює ідеальний мікроклімат для успішного розвитку епіфітотії дрекслеріозу.

Типовими симптомами є бурі плями округлої або видовженої форми з чіткою облямівкою, які з’являються на листкових пластинках рису в середині вегетації.

При інтенсивному ураженні окремі плями зливаються між собою, охоплюючи великі ділянки листка, що призводить до його передчасного пожовтіння та відмирання.

На волотях симптоми проявляються як темно-коричневі некротичні плями, які можуть охоплювати колоскові лусочки та самі зернівки, спричиняючи їх щуплість.

За умов підвищеної вологості на місці уражень виникає темний, майже чорний наліт, який складається з вегетативних органів розмноження гриба.

Уражене насіння стає тьмяним, втрачає нормальний блиск і може мати чорні плями, що є прямим індикатором зараженості патогеном.

Першочерговим заходом є використання здорового, протруєного насіннєвого матеріалу з використанням сучасних фунгіцидних препаратів широкого спектру дії.

Агротехнічний контроль полягає у дотриманні сівозміни, глибокій оранці для знищення джерел інфекції у ґрунті та контролі над чисельністю злакових бур'янів.

Важливим аспектом є збалансоване мінеральне живлення: достатнє забезпечення калієм підвищує стійкість клітинних стінок рису до проникнення міцелію гриба.

• Застосування фунгіцидів під час критичних фаз росту.
• Регулювання густоти посіву для покращення провітрювання.
• Використання стійких до гельмінтоспоріозу сортів.
• Своєчасна боротьба з комахами-шкідниками.

Моніторинг стану посівів та своєчасна обробка системними фунгіцидами дозволяють мінімізувати економічні втрати від поширення Drechslera oryzae.