Дрекслера

Гриб характеризується формуванням септованого міцелію та специфічних конідій. Конідії у дрекслери темнозабарвлені, багатоклітинні, часто циліндричної форми, що дозволяє легко ідентифікувати їх при мікроскопіюванні зразків тканин рослин.

У життєвому циклі патогена важливу роль відіграє здатність гриба зберігатися в ґрунті, на рослинних рештках та в насіннєвому матеріалі у вигляді грибниці та конідій протягом тривалого часу.

Для розвитку гриба необхідна підвищена вологість повітря та помірні температури, що часто робить його агресивним у періоди затяжних весняних або літніх дощів.

Ефективне визначення виду вимагає лабораторного аналізу, оскільки представники роду Drechslera часто мають схожу морфологію з близькоспорідненими патогенами з роду Bipolaris та Exserohilum.

Патогени цього роду уражують переважно зернові колосові культури, включаючи пшеницю, ячмінь, овес, жито, а також деякі види кормових злакових трав.

Найбільш типовим проявом життєдіяльності гриба є різні види плямистостей — темно-бура, сітчаста та смугаста плямистість листя.

Зараження може відбуватися на різних етапах органогенезу, починаючи від проростків і закінчуючи фазою молочно-воскової стиглості зерна, що суттєво впливає на якість та кількість врожаю.

Гриб уражує не тільки листкову пластинку, але й піхви листків, стебла, а в умовах сильного зараження — колоскові луски та саме зерно, викликаючи його щуплість.

Шкодочинність проявляється у передчасному відмиранні асиміляційної поверхні листя, що призводить до порушення процесу фотосинтезу та значного зниження маси тисячі зерен.

Первинне зараження зазвичай починається ранньою весною, коли конідії гриба переносяться вітром або краплями дощу із заражених рослинних решток на молоді сходи озимих або ярих культур.

У період вегетації патоген поширюється конідіальним спороношенням, забезпечуючи кілька циклів перезараження рослин за наявності сприятливих погодних умов.

Найбільш інтенсивний розвиток хвороби спостерігається при температурах від 18 до 25 градусів Цельсія та відносній вологості повітря вище 80 відсотків.

У літній період, при виникненні посушливих умов, розвиток інфекції може призупинятися, проте гриб залишається життєздатним у тканинах рослини-господаря.

Восени патоген переміщується на падалицю зернових культур, де завершує свій цикл, переходячи у фазу спокою на рослинних рештках, що залишилися в полі після збирання врожаю.

Перші ознаки зараження з'являються на нижніх листках у вигляді дрібних хлоротичних плям, які поступово збільшуються і набувають характерного коричневого забарвлення.

Для багатьох видів дрекслери характерна поява коричневих плям із жовтою облямівкою (гало), яка свідчить про виділення грибом специфічних токсинів у тканини рослини.

У міру розвитку хвороби плями можуть зливатися, викликаючи некроз великих ділянок листкової пластинки, що призводить до скручування та засихання листя.

При високій вологості на поверхні плям утворюється сіро-чорний або оливковий наліт, що складається з конідієносців та конідій патогена.

• Потемніння та загнивання колеоптиле у проростків.
• Поява темних смуг вздовж жилок листя.
• Деформація колоса та розвиток «чорного зародка» у зернівок.

Основним методом контролю є дотримання сівозміни, що виключає повернення зернових культур на колишнє поле раніше ніж через два-три роки.

Важливим агротехнічним заходом є ретельне закладення пожнивних решток у ґрунт, що прискорює процес їх розкладання та загибель патогена.

Використання стійких сортів та гібридів зернових культур дозволяє суттєво знизити ризик епіфітотійного розвитку гельмінтоспоріозів.

Протруювання насіння фунгіцидами системної дії є обов'язковим етапом, що дозволяє захистити сходи від насіннєвої та ґрунтової інфекції.

При перевищенні порогів шкодочинності під час вегетації проводять обприскування посівів фунгіцидами з груп тріазолів, стробілуринів або їх комбінацій.