Дотіорельоз

Біологічно цей фітопатоген є факультативним паразитом. Це означає, що він може жити як на живих тканинах рослини, так і на відмерлих органічних рештках, що ускладнює його повне виведення з агроценозу.

Цикл розвитку гриба включає утворення пікнід — спеціальних вмістилищ для спор, які виникають на корі уражених дерев. Конідії гриба мають високу стійкість до несприятливих умов середовища.

Збудник проникає в рослину через природні отвори, тріщини в корі або механічні пошкодження. Після потрапляння всередину грибниця починає активно рости, руйнуючи клітини рослини.

Систематичне положення патогена визначає його спорідненість з іншими видами, що викликають некрози та рак кори, тому методи боротьби часто є універсальними для всієї групи.

Найбільшу шкоду дотіорельоз завдає промисловим та аматорським садам, вражаючи яблуні, груші, персики, сливи та волоський горіх. Хвороба може призвести до повного відмирання скелетних гілок.

Окрім плодових дерев, патоген становить загрозу для виноградників, спричиняючи в’янення та відмирання лози, що суттєво знижує врожайність та загальний стан насаджень.

Ураження декоративних насаджень (дуб, клен, тополя) сприяє поширенню інфекції в сади, створюючи постійні осередки зараження в безпосередній близькості до сільськогосподарських угідь.

Вредоносність виражається у зниженні фізіологічної активності рослини, зменшенні приросту пагонів та передчасному опадання листя, що послаблює дерево перед зимою.

При сильному ураженні спостерігається деформація стовбура і зниження якості плодів, які стають непридатними для тривалого зберігання та переробки.

Первинне зараження спорами відбувається навесні під час розпускання бруньок, коли вологість повітря і температура сприяють проростанню конідій.

Вегетаційний період супроводжується вторинними інфекціями. Найбільш сприятливі умови для поширення хвороби — це тривалі дощі та висока вологість у літні місяці.

У другій половині літа та восени гриб активізує розвиток у тканинах кори, готуючись до зимівлі. У цей період на уражених ділянках з'являються нові генерації спор.

Взимку інфекція зберігається у вигляді грибниці та пікнід у тріщинах кори та в уражених гілках, залишаючись життєздатною навіть при сильних морозах.

Кожен цикл розвитку тісно пов'язаний із вологістю, тому в посушливі роки активність патогена значно знижується, але він не зникає повністю з саду.

Першою ознакою є поява на стовбурах та гілках плям, які спочатку виглядають як невелика зміна кольору кори, а згодом перетворюються на вдавлені некротичні ділянки.

Навколо некрозу часто виникають тріщини, через які виділяється камедь, що є захисною реакцією дерева на пошкодження грибом.

Деревина під ураженою корою стає темно-коричневою, іноді з червонуватим відтінком, і втрачає свою провідну здатність, що веде до всихання окремих частин крони.

На відмерлих ділянках кори добре видно дрібні, щільно притиснуті до поверхні чорні крапки — це пікніди, в яких дозрівають спори гриба.

При ураженні плодів з'являються коричневі плями гнилі, які дуже швидко поширюються, охоплюючи всю поверхню плода за короткий час.

Агротехнічні заходи включають регулярне обрізання сухих і хворих гілок. Важливо видаляти уражені ділянки з захопленням здорової деревини на 10-15 см.

Всі зрізи слід дезінфікувати мідьвмісними препаратами або замазувати садовими фарбами з додаванням фунгіцидів для запобігання проникненню спор у відкриті рани.

Необхідно підтримувати високий агрофон: регулярне поливання, підживлення мінеральними добривами та боротьба зі шкідниками підвищують імунітет дерев.

Хімічний захист передбачає обприскування фунгицидами на основі міді, хлорокису міді або системних фунгіцидів згідно зі схемою захисту саду.

• Збір та знищення всіх опалих гілок і листя.
• Проведення побілки штамбів для захисту від перепадів температур.
• Використання стійких до захворювань сортів при закладанні нових садів.
• Своєчасна боротьба з комахами-шкідниками, які пошкоджують кору.