Дідімела малини

Життєвий цикл гриба включає формування пікнід та псевдотеціїв на уражених частинах рослини. Спори збудника активно розносяться краплями дощу, вітром та комахами протягом усього вегетаційного періоду.

Зимує патоген у вигляді міцелію в уражених тканинах стебел малини. Навесні, при встановленні сприятливих температур та високої вологості, починається активне спороношення.

Розвиток грибка тісно пов'язаний зі станом рослини, оскільки інфекція легше проникає через мікротріщини та пошкодження, спричинені шкідниками, зокрема малиновою галицею.

Міцелій проникає глибоко в кору та луб, поступово руйнуючи провідні тканини, що призводить до порушення живлення та розвитку надземної частини куща.

Головним симптомом захворювання є виникнення пурпурово-коричневих плям у місцях кріплення черешків листків до стебла. Поступово ці плями розростаються, охоплюючи великі ділянки пагона.

Уражена кора починає тріскатися, що робить пагони надзвичайно крихкими. На місці розтріскувань згодом з'являються дрібні чорні крапки — плодові тіла гриба.

Листя на уражених пагонах часто жовтіє, скручується та передчасно опадає. У важких випадках інфекція переходить на квіткові бруньки, що знижує кількість зав'язі.

На однорічних пагонах симптоми стають помітними у другій половині літа, особливо в нижній та середній частинах стебла.

Взимку уражені пагони втрачають морозостійкість і часто вимерзають, що навесні призводить до масового всихання верхівок.

Найкращими умовами для поширення дідімели є підвищена вологість повітря та помірні температури (від 15 до 20 градусів Цельсія).

Загущені посадки, де відсутня нормальна вентиляція повітря, створюють ідеальний мікроклімат для проростання спор патогена.

Надмірне внесення азотних добрив стимулює ріст ніжних тканин, які стають більш вразливими до інфікування грибковими спорами.

Забур'яненість ділянок та поганий дренаж ґрунту сприяють накопиченню вологи біля основи кущів, що значно підвищує ризик виникнення спалахів хвороби.

Тривалі дощі в період активного росту молодих пагонів сприяють швидкому поширенню інфекції по всій площі плантації.

Шкідливість дідімели полягає в суттєвому зниженні продуктивності плантації через відмирання заміщувальних пагонів та ослаблення материнських кущів.

Хвороба призводить до зменшення розміру ягід, погіршення їх смакових якостей та товарного вигляду, що знижує рентабельність вирощування.

Через руйнування тканин пагони стають ламкими, що ускладнює догляд за ними та призводить до їх пошкодження під час сильних вітрів.

При відсутності належного захисту протягом декількох років інфекційний фон стає настільки високим, що промислове вирощування малини стає неможливим.

Ослаблені хворобою рослини стають вразливими до вторинних інфекцій та шкідників, що значно ускладнює процес їх лікування.

Головним методом боротьби є агротехнічні заходи: видалення та обов'язкове спалювання всіх уражених пагонів відразу після завершення плодоношення.

Необхідно суворо дотримуватися схеми посадки, не допускаючи загущення, що забезпечує належну циркуляцію повітря всередині рядів.

• Проведення профілактичних обробок фунгіцидами до початку цвітіння.
• Використання мідьвмісних препаратів ранньою весною або пізньою осінню.
• Боротьба зі шкідниками (галицею та попелицею), що пошкоджують шкірку стебел.

Важливо коригувати систему живлення, зменшуючи частку азоту наприкінці літа на користь фосфорно-калійних добрив для кращого визрівання деревини.

Використання стійких до хвороби сортів малини є найкращим способом мінімізації ризиків та зменшення хімічного навантаження на ґрунт.