Дідімелла малини

Гриб здатний поширюватися як конідіями, так і аскоспорами, що робить його вкрай стійким до несприятливих умов середовища протягом усього вегетаційного періоду.

Первинне зараження зазвичай відбувається навесні, коли аскоспори, що дозріли в перезимувалих плодових тілах, потрапляють на молоді пагони заміщення.

Патоген розвивається у верхніх шарах кори, де утворює міцелій, який поступово проникає глибше, руйнуючи цілісність тканин і порушуючи провідні судини.

Наявність у ґрунті та рослинних залишках спор дозволяє інфекції зберігатися в малиннику протягом тривалого часу, постійно атакуючи нові прирости.

На початковій стадії ураження в місцях прикріплення листкових черешків з’являються невеликі фіолетово-бурі плями, які поступово розростаються.

З часом центр плям світлішає і набуває коричневого відтінку, а по периферії часто зберігається характерна пурпурова облямівка, за що хворобу називають пурпуровою плямистістю.

Ближче до осені на поверхні плям чітко помітні численні чорні цятки — пікніди, які є органами спороношення патогенного гриба.

Листя на хворих кущах також уражається: на пластинках виникають коричневі плями нерівної форми з жовтуватою облямівкою, що веде до передчасного листопаду.

Уражені стебла стають крихкими, тріскаються і часто не витримують зимових морозів, що суттєво знижує продуктивність посадок у наступному році.

Розвитку хвороби сприяє надмірна вологість повітря, особливо під час теплих та дощових періодів у червні, коли відбувається активний ріст пагонів.

Висока температура повітря в поєднанні з регулярними опадами створює ідеальні умови для інтенсивного розмноження та поширення конідіальної інфекції.

Загущені посадки, які не забезпечують належної циркуляції повітря, значно підвищують ризик епіфітотії, оскільки волога на пагонах висихає повільно.

Надлишкове застосування азотних добрив робить пагони занадто соковитими, що полегшує проникнення гіфів гриба в тканини рослини через продихи або пошкодження.

Недотримання правил агротехніки, зокрема відсутність своєчасного проріджування кущів, створює сприятливий мікроклімат для накопичення інфекційного навантаження.

Дідімелла значно знижує життєздатність малинника, призводячи до передчасного засихання пагонів заміщення, які мають давати врожай наступного року.

Ураження тканин стебла перешкоджає нормальному руху поживних речовин, що негативно відображається на розмірі та якості майбутніх ягід.

Хвороба послаблює імунітет рослин, роблячи їх більш вразливими до вторинних інфекцій та несприятливих погодних факторів, таких як сильні морози або посуха.

Масштабні ураження призводять до того, що значна частина плантації стає непридатною для господарського використання, вимагаючи передчасної заміни кущів.

Економічні збитки зростають через необхідність постійних витрат на хімічні засоби захисту та додаткову працю з видалення уражених частин рослин.

Основним методом боротьби є суворе дотримання агротехнічних вимог, спрямованих на оздоровлення посадок та покращення умов росту малини.

Видалення та спалювання старих уражених пагонів одразу після закінчення плодоношення є ключовим заходом для зменшення джерел інфекції на ділянці.

Рекомендується впроваджувати схеми посадки, які забезпечують гарну освітленість кущів та швидке просихання пагонів після дощу або роси.

• Регулярне проріджування кущів для покращення аерації.
• Використання фунгіцидів на основі міді на початку вегетації.
• Боротьба зі шкідниками, що пошкоджують стебла.

Своєчасне внесення фосфорно-калійних добрив зміцнює тканини рослин і підвищує їхню природну стійкість до проникнення збудника дидимели.