Дідімеллез

Гриб відноситься до класу Dothideomycetes і є факультативним паразитом, здатним тривалий час виживати в ґрунті та на рослинних рештках, що залишилися після збору врожаю.

Життєвий цикл патогена включає утворення пікнід та псевдотеціїв, у яких формуються спори. Вони виступають основними джерелами первинного зараження рослин на початку вегетаційного сезону.

Грибок може уражати різні частини рослин, включаючи стебла, черешки листя та плоди, проникаючи в тканини через мікротріщини або природні отвори.

Висока пластичність гриба дозволяє йому адаптуватися до різних умов середовища, що робить його поширення важко контрольованим без дотримання суворих фітосанітарних норм.

Типові ознаки хвороби проявляються у вигляді дрібних плям на листках, які з часом розростаються і набувають коричневого або сірого відтінку.

На стеблах патологічний процес часто виглядає як видовжені некротичні плями, що зосереджуються переважно навколо вузлів та місць кріплення листків.

Характерною особливістю дідімеллезу є формування дрібних чорних крапок — плодових тіл гриба (пікнід) безпосередньо на уражених ділянках тканин.

Уражене листя поступово жовтіє, скручується і передчасно опадає, що призводить до оголення пагонів та ослаблення всієї рослини.

На плодах спостерігається поява втиснутих плям, які з часом можуть покриватися грибковим нальотом, що робить врожай нетоварним.

Розвиток дідімеллезу активізується при наявності високої вологості повітря та помірних температур, що характерно для дощових періодів весни та літа.

Оптимальний температурний режим для проростання спор гриба знаходиться в межах 18–25°C, що відповідає активному росту більшості культур.

Наявність крапельно-рідкої вологи (роси або затяжних дощів) є критичним фактором для швидкого поширення спор на здорові тканини рослин.

Загущені посадки, де повітря погано циркулює, створюють ідеальний мікроклімат для розмноження інфекції та її стрімкого прогресування.

Тривале перебування вологи на поверхні рослинних органів стимулює швидке проникнення міцелію гриба всередину епідермісу.

Вредоносність дідімеллезу проявляється у значному зниженні продуктивності уражених рослин через пригнічення фотосинтетичних процесів.

Передчасне опадання листя послаблює рослину перед зимовим періодом, що підвищує ризик вимерзання та знижує врожайність наступного року.

Пошкодження стебел призводить до порушення провідної системи рослини, внаслідок чого окремі пагони можуть повністю засихати.

Якість плодово-ягідної продукції суттєво знижується, а ризик розвитку вторинних хвороб під час зберігання зростає в рази.

Без вчасного втручання дідімеллез може призвести до повної втрати врожаю та поступового випадіння рослин із посівів чи насаджень.

Ефективний захист базується на постійному видаленні рослинних решток, які є резервуаром для інфекції протягом міжсезоння.

Використання агротехнічних прийомів, таких як проріджування насаджень та забезпечення гарного провітрювання, істотно обмежує поширення грибка.

Застосування фунгіцидів на основі міді або системних препаратів є необхідним у роки з підвищеною вологістю для стримування спалахів хвороби.

Важливим елементом контролю є обрізка та спалювання сильно уражених пагонів, що запобігає масовому викиду спор у повітря.

Використання стійких до патогену сортів та дотримання оптимальних доз мінеральних добрив підвищує імунітет рослин до ураження Didymella exigua.