Бура іржа пшениці

Перші симптоми зазвичай з'являються навесні у вигляді дрібних, розсіяних по листку пустул оранжево-бурого кольору, що нагадують іржу.

Пустули утворюються переважно на верхній стороні листової пластинки, з часом вони розривають епідерміс і починають порошити масою спор.

З прогресуванням хвороби листя передчасно жовтіє, скручується та відмирає, що суттєво знижує площу живлення рослини.

Ближче до дозрівання культури на нижньому боці листків виникають темно-коричневі або чорні телейтопустули, що свідчать про зміну стадії розвитку гриба.

• Поява оранжево-бурих пустул на листках
• Порошіння спор при механічному контакті
• Передчасне пожовтіння та засихання листя
• Утворення чорних телейтопустул наприкінці сезону

Збудником захворювання є базидіальний гриб Puccinia triticina, який спеціалізується на ураженні пшениці та деяких диких злаків.

Це облігатний паразит, який не здатний розвиватися на мертвих тканинах, тому він обов’язково потребує живого господаря для завершення свого циклу розвитку.

Патоген має складну систему біологічних рас, що постійно еволюціонують, змушуючи селекціонерів постійно працювати над створенням нових стійких сортів.

Зимує гриб переважно у формі міцелію на посівах озимої пшениці, а також на падалиці, що дозволяє інфекції швидко активізуватися з настанням тепла.

Розмноження відбувається за допомогою урединіоспор, які масово утворюються в пустулах і переносяться вітром на великі відстані, викликаючи повторне зараження.

Оптимальною температурою для розвитку патогену є діапазон від +15 до +25 градусів Цельсія, що часто збігається з фазами весняного кущіння та виходу в трубку.

Наявність крапельної вологи на поверхні листка — обов'язкова умова для успішного проростання спор, тому тумани та часті дощі значно посилюють епіфітотії.

Загущені посіви створюють сприятливий мікроклімат із підвищеною вологістю, що дозволяє грибу поширюватися значно швидше.

Надмірне азотне живлення робить тканини листя більш ніжними, що полегшує проникнення гіф гриба всередину рослини.

Тепла осінь сприяє ранньому інфікуванню озимих сходів, що створює серйозну загрозу для перезимівлі та подальшого розвитку посівів.

Хвороба призводить до зниження інтенсивності фотосинтезу, внаслідок чого поживні речовини не надходять до колоса в необхідній кількості.

Ураження посівів бурою іржею провокує формування дрібного та щуплого зерна, що суттєво знижує його якісні показники та масу тисячі зерен.

За інтенсивного розвитку інфекції втрати врожаю можуть сягати 30–50 відсотків, що робить буру іржу однією з найбільш небезпечних хвороб зернових.

Рослини, уражені хворобою, втрачають стійкість до стресових факторів середовища, зокрема до посухи та високих температур під час наливу зерна.

Знижується вихід борошна та погіршуються хлібопекарські якості зерна, що призводить до економічних втрат для господарства.

Використання сортів пшениці зі стійкістю до бурої іржі є найефективнішим та екологічно безпечним методом захисту посівів.

Агротехнічні заходи, такі як знищення падалиці та правильне чергування культур у сівозміні, допомагають розірвати цикл розвитку інфекції.

Застосування фунгіцидів при досягненні порогу шкодочинності є необхідною умовою для збереження врожаю в епіфітотійні роки.

Оптимізація норм внесення мінеральних добрив з переважанням фосфору та калію підвищує природний імунітет культурних рослин.

Регулярний моніторинг посівів починаючи з фази виходу в трубку дозволяє вчасно виявити початок хвороби та провести захисні обробки.