Пероноспороз гороху

Інфекція зберігається у ґрунті у вигляді ооспор, життєздатність яких може тривати до 7 років. Окрім ґрунту, джерелом зараження виступає інфікований посівний матеріал, на поверхні якого патоген може перебувати у стані спокою.

Вторинне зараження відбувається зооспорами, які переносяться повітряними масами, краплями дощу та під час поливу. Проникнення в рослину здійснюється безпосередньо через продихи листя.

Для розвитку патогена необхідна наявність краплинно-рідкої вологи. Найбільш сприятливі умови — це температура 12–18°C та відносна вологість повітря, що перевищує 80%.

Міцелій гриба розвивається у міжклітинниках тканин рослини, виходячи назовні через продихи для утворення конідіального нальоту. Це забезпечує швидке розповсюдження хвороби в посівах.

Хвороба вражає всі надземні частини рослини: листя, стебла, прилистки, боби та навіть квіти. Найбільші втрати спостерігаються при ранньому інфікуванні посівів.

Ураження стебел призводить до їхнього викривлення, потовщення та загального пригнічення розвитку рослини. Це блокує нормальний ріст вегетативної маси.

При ураженні генеративних органів спостерігається деформація бобів, що призводить до формування дрібного, щуплого зерна. Це критично впливає на врожайність та якість посівного матеріалу.

Вредоносність проявляється у зменшенні продуктивності гороху на 20-40%. За умов епіфітотій втрати можуть бути ще більш відчутними, особливо на загущених посівах.

Крім того, знижується кормова цінність біомаси, що робить її менш придатною для заготівлі якісних кормів для тваринництва.

Первинні симптоми проявляються ще на сходах, у фазі 3-5 листків, якщо інфекція була на насінні або в ґрунті. Рослини в цей час мають низьку стійкість до патогену.

Найбільш інтенсивний розвиток хвороби припадає на період цвітіння та зав'язування бобів. Саме в цей час мікроклімат усередині посіву сприяє накопиченню вологи.

У другій половині літа, зі встановленням спекотної та посушливої погоди, активність гриба сповільнюється, проте розвиток хвороби може не зупинитися повністю.

Осінню відбувається формування ооспор у рослинних рештках. Це забезпечує виживання гриба в несприятливих умовах до початку наступного вегетаційного сезону.

Короткий інкубаційний період (близько тижня) дозволяє патогену створювати кілька хвиль інфекції, що ускладнює контроль над поширенням хвороби протягом літа.

На верхній стороні листків з'являються розмиті жовтуваті плями, які часто не мають чітких меж. З часом вони можуть набувати бурого відтінку.

З нижньої сторони листка на місці плям формується сірувато-фіолетовий наліт. Це основна ознака, за якою агроном може ідентифікувати хворобу в полі.

Листки, уражені хворобою, поступово жовтіють, скручуються по краях та передчасно відмирають. Рослини виглядають пригніченими порівняно зі здоровими.

На стеблах та черешках часто спостерігаються некротичні ділянки. За умов високої вологості на них також розвивається характерний наліт міцелію.

• Жовтуваті хлоротичні плями на верхній частині листків.
• Сірувато-фіолетовий наліт на нижній стороні листа.
• Скручування та передчасне всихання листків.
• Деформація та викривлення стебел і бобів.
• Загальна затримка в рості та слабкий розвиток плодів.

Використання стійких до пероноспорозу сортів є найефективнішим методом профілактики, що дозволяє суттєво знизити залежність від фунгіцидів.

Дотримання сівозміни з поверненням гороху на поле не раніше ніж через 5 років дозволяє значно знизити запас ооспор патогена у ґрунті.

Обов'язковим заходом є протруювання насіння фунгіцидними препаратами перед сівбою для захисту молодих проростків від раннього інфікування.

У період вегетації проводять моніторинг посівів та обробку фунгіцидами при появі перших симптомів хвороби. Використовуються препарати системної дії.

Ретельне переорювання полів після збирання врожаю з закладенням залишків у ґрунт сприяє їх швидкому розкладанню та пригніченню життєздатності збудника.