Пероноспороз сої

Життєвий цикл грибоподібного організму нерозривно пов'язаний із наявністю вологи. Ооспори патогена зимують у ґрунті та на неперегнилих рослинних рештках, зберігаючи життєздатність протягом кількох сезонів.

Навесні, при проростанні насіння, ооспори активізуються та інфікують перші справжні листки та сім’ядолі. Первинна інфекція стає джерелом швидкого поширення хвороби на здорові рослини в посіві.

Вторинне зараження відбувається за допомогою конідій, які розносяться вітром і краплями дощу. Вегетативний розвиток патогена надзвичайно швидкий за умов високої вологості повітря та помірних температур у межах 20°C.

Зберігання інфекції здійснюється також через насіння, на поверхні якого знаходяться ооспори та міцелій. Цей фактор часто призводить до того, що хвороба з'являється вже на ранніх етапах розвитку сходів.

Хвороба завдає шкоди всім надземним органам рослини. Найбільш небезпечним є раннє зараження, яке призводить до значного зниження енергії росту сходів, що часто закінчується їх загибеллю.

На дорослих рослинах пероноспороз провокує передчасне пожовтіння та опадання листя. Це призводить до порушення фотосинтетичних процесів та зниження накопичення сухої речовини в бобах, що розвиваються.

Пряма шкодочинність полягає у суттєвому недоборі врожаю, який в епіфітотійні роки може сягати 30% і більше. Якість отриманого насіння також різко падає, що робить його непридатним для посіву.

Уражені боби стають джерелом інфекції для майбутніх врожаїв та погіршують товарний вигляд продукції. Насіння в таких бобах часто виглядає щуплим, деформованим і вкритим нальотом.

Крім прямого зниження врожайності, пероноспороз послаблює імунітет рослин, роблячи їх вразливими до інших захворювань, таких як бактеріоз чи альтернаріоз, що остаточно нищить посіви.

Характерною ознакою є поява дрібних світло-зелених плям на сім’ядолях. Згодом плями стають жовтуватими, а на нижній стороні листків з'являється характерний сірий або бурий наліт спороношення.

На верхній поверхні листка плями мають хлоротичний вигляд, нерідко з нечіткими краями. При сильному ураженні ці плями зливаються, охоплюючи значну частину листової пластинки, що призводить до її некрозу.

Боби, уражені патогеном, зовні можуть не мати яскравих ознак, але при відкритті всередині спостерігається інтенсивний сірий наліт гриба. Семена в таких бобах вкриті шаром спор, що є критичним сигналом зараження.

Системна форма хвороби проявляється у вигляді пригнічення росту всього куща сої. Рослини стають карликовими, листки скручуються та повністю вкриваються спороношенням, що свідчить про глибоке ураження судинної системи.

• Поява хлоротичних плям на верхній частині листків.
• Сірий наліт спороношення на нижній стороні листка.
• Передчасне відмирання та опадання нижнього листя.
• Наявність сірого нальоту ооспор на поверхні насіння.
• Затримка росту та деформація стебел.

Використання стійких сортів сої є основним методом боротьби. Стійкість до Peronospora manshurica має пріоритетне значення у сучасній селекції цієї культури.

Дотримання сівозміни з поверненням сої на те саме поле через три-чотири роки є обов'язковою умовою зменшення інфекційного навантаження на ґрунті.

Якісна агротехніка, що включає зяблеву оранку, сприяє швидкій мінералізації рослинних решток, на яких зберігається патоген, що значно знижує кількість ооспор.

Протруювання насіння системними фунгіцидами перед сівбою забезпечує захист сходів у критичний період. Це один із найбільш економічно обґрунтованих методів стримування первинної інфекції.

У випадках, коли спостерігаються епіфітотійні спалахи, необхідне проведення фунгіцидних обробок посівів у фазі цвітіння. Використання препаратів на основі міді або сучасних системних засобів дає змогу зупинити поширення хвороби.