Іржа люцерни

Це дводомний гриб, який потребує зміни господарів для повного завершення свого життєвого циклу. Основним господарем є люцерна, а проміжним — різні види молочаю.

Вегетативне тіло гриба — міцелій — розвивається всередині тканин рослини, розгалужуючись між клітинами та проникаючи в них за допомогою гаусторій для живлення.

Розмноження відбувається за допомогою спор різного типу (ецидіоспори, уредініоспори, теліоспори), кожна з яких відіграє певну роль у розповсюдженні та перезимівлі патогену.

Наявність гриба в посівах майже завжди призводить до зниження якості кормових ресурсів та загального ослаблення рослинного травостою.

Хвороба уражує головним чином листя, але при сильному розвитку інфекції спостерігаються ураження стебел та черешків. Це призводить до повної втрати товарного вигляду зеленої маси.

Внаслідок ураження листя швидше жовтіє та осипається. Це суттєво зменшує обсяг зеленої маси, яку можна отримати під час першого, другого та наступних укосів люцерни.

Поживна цінність корму різко знижується через руйнування білкових сполук та вітамінів у тканинах, що знаходяться під прямим впливом грибниці патогенного організму.

Заражені рослини витрачають більше енергії на боротьбу з інфекцією, що призводить до затримки росту та розвитку всієї культури на полі.

Економічні збитки зростають через скорочення терміну експлуатації люцернового поля, оскільки після ураження іржею посіви випадають швидше, ніж за умови здорового стану.

Активний розвиток хвороби припадає на літній період, коли встановлюються сприятливі умови температури та вологості для проростання спор гриба.

Підвищена вологість повітря, часті дощі та випадіння роси є критичними факторами, що провокують швидке поширення уредініоспор по всій площі посіву.

Найбільш інтенсивне зараження спостерігається у другій половині літа, коли накопичується велика кількість вторинної інфекції, що здатна вражати нові листки.

Процес розвитку хвороби може тривати до самої осені, допоки температурні показники не знизяться до мінімальних значень, що обмежують активність гриба.

Зимуючий етап патогену залежить від кліматичної зони, проте наявність рослинних залишків завжди забезпечує сприятливе середовище для виживання спор.

Первинні ознаки з’являються у вигляді дрібних плям, на місці яких утворюються характерні іржаво-коричневі пустули. Вони локалізуються на нижній стороні листка.

Коли пустули розриваються, з них висипається порошок, що складається з маси уредініоспор. Це виглядає як іржавий пил на поверхні зелених частин рослин.

З часом колір пустул змінюється на темно-бурий або чорний. Це вказує на перехід гриба до стадії утворення теліоспор, які призначені для захисту від несприятливих умов.

При масовому зараженні спостерігається хлороз листків, їх поступове скручування та засихання. Поле в цей період може виглядати ніби припаленим вогнем.

Сильне ураження стебел супроводжується їх викривленням та передчасним відмиранням, що знижує загальну густоту травостою на гектарі.

Головним заходом є вирощування сортів, які мають генетичну стійкість до Uromyces striatus. Це найбільш екологічний та ефективний спосіб захисту.

Дотримання сівозміни дозволяє розірвати цикл розвитку гриба. Не слід висівати люцерну на полях, де вона була поширена протягом кількох років поспіль.

Вчасне проведення укосів до того, як спори почнуть масово розлітатися, сприяє зменшенню інфекційного навантаження на наступні відростання люцерни.

Використання фунгіцидів доцільне лише за умови інтенсивної технології вирощування, коли ризик втрати врожаю є критично високим та підтвердженим моніторингом.

Знищення бур'янів-господарів (зокрема молочаю) навколо посівів люцерни є необхідною умовою для зменшення джерел первинної інфекції у весняний період.