Іржа буряків

За біологічною класифікацією патоген є облігатним біотрофом. Він розвивається виключно в живих клітинах рослини, використовуючи їхні ресурси для формування спор різних типів, включаючи уредо- та теліоспори.

Джерелом первинної інфекції є уражені рештки врожаю, що залишилися на полі, а також коренеплоди маточників у сховищах. Спори здатні зберігати життєздатність у ґрунті протягом одного-двох років.

Розповсюдження хвороби в агроценозі відбувається за допомогою вітру. Дрібні спори легко підхоплюються потоками повітря і переносяться на значні відстані, заражаючи здорові ділянки посівів.

Розвиток патогену стимулюється високою вологістю повітря та помірними температурами. Наявність краплинної вологи на листках є критичним фактором для проростання спор та проникнення грибниці в тканини буряка.

Хвороба завдає шкоди цукровим, кормовим та столовим бурякам. Найбільш вразливою частиною рослини є листовий апарат, який інтенсивно уражується під час вегетації.

Патоген викликає інтенсивне випаровування води та порушення фотосинтетичної активності. В результаті листя передчасно жовтіє, скручується і відмирає, що виснажує рослину.

Шкодочинність іржі полягає у зниженні маси коренеплодів та зменшенні накопичення цукрів. За інтенсивного розвитку хвороби втрати врожаю можуть сягати 15-25% залежно від термінів появи перших симптомів.

Крім прямої втрати ваги, спостерігається погіршення технічних показників сировини. Вміст цукру знижується, а рівень домішок, що заважають кристалізації, навпаки, зростає.

Насінники буряка, уражені іржею, дають менш якісний посівний матеріал. Грибниця може проникати в насіннєві оболонки, що негативно впливає на польову схожість насіння наступного року.

Перші ознаки ураження проявляються у вигляді світло-жовтих плям, на поверхні яких згодом формуються численні дрібні пустули. З часом вони проривають епідерміс листка.

Влітку пустули мають іржаво-бурий колір — це скупчення уредоспор. Якщо провести рукою по ураженому листку, на шкірі залишається характерний пилоподібний наліт.

Ближче до осені пустули набувають темно-коричневого або чорного забарвлення. Це свідчить про перехід патогену до формування теліоспор для зимівлі.

• Утворення дрібних плям на листкових пластинках.
• Наявність бурого порошистого нальоту.
• Масове пожовтіння та засихання нижніх ярусів листя.
• Деформація черешків та загальне пригнічення росту.

Симптоми частіше з'являються спочатку на старих листках, поступово поширюючись на молоді листки розетки по мірі наростання інфекційного навантаження.

Ефективний контроль починається з дотримання сівозміни, що передбачає повернення буряків на попереднє поле не раніше ніж через 3-4 роки. Це обмежує накопичення інфекції в ґрунті.

Важливим заходом є своєчасне знищення бур'янів родини Лободові, які можуть виступати резерваторами інфекції. Також критично важливо якісно приорювати післяжнивні рештки.

Застосування фосфорно-калійних добрив зміцнює імунітет рослин. Достатнє забезпечення мікроелементами, зокрема бором та міддю, також підвищує стійкість до грибкових уражень.

Хімічний захист передбачає використання фунгіцидів із груп триазолів та стробілуринів при появі перших симптомів. Повторні обробки проводять залежно від розвитку хвороби та погодних умов.

Сортова політика господарства повинна бути спрямована на вирощування гібридів із високою генетичною резистентністю до основних листових патогенів, зокрема іржі.