Триходерма зелена

Гриб утворює швидкий міцелій, який спочатку має біле забарвлення, а згодом стає яскраво-зеленим через масове спороутворення. Мікроскопічна будова конідієносців є ключовою ознакою для визначення цього виду.

За своєю природою це почвообитаючий сапротроф, але при ослабленні імунітету рослини-господаря він здатний атакувати живі тканини. Його ферментативна система дозволяє йому активно руйнувати целюлозу та інші компоненти клітинних стінок.

Життєвий цикл гриба включає розповсюдження конідій за допомогою вітру, води та сільськогосподарського інструменту. У ґрунті він виживає у формі хламідіоспор, які дуже стійкі до екстремальних температур.

Фахівці відзначають, що здатність до патогенності часто залежить від конкретного штаму гриба та середовища, в якому розвивається рослина.

Об'єктами ураження частіше стають насіння, молоді проростки та коріння овочевих культур. Найбільшої шкоди гриб завдає у закритому ґрунті при вирощуванні розсади.

Серед культур, що найбільш піддаються ризику, — томати, огірки, перець та деякі декоративні рослини. Уражені тканини швидко втрачають здатність до регенерації, що призводить до відмирання кореневої системи.

Поширення патогену часто супроводжується кореневими гнилями, які заважають нормальному живленню рослини. Це призводить до затримки росту та подальшого в'янення всієї культури.

На фруктових культурах гриб може викликати гниття плодів, які зберігаються у вологих умовах з поганою вентиляцією. Це скорочує термін зберігання врожаю та погіршує товарний вигляд продукції.

Деревні насадження також можуть бути вражені, якщо вони перебувають у пригніченому стані або мають механічні пошкодження кори, що стають вхідними воротами для інфекції.

Активізація патогену відбувається навесні, під час сівби в холодну та перезволожену землю. Високий рівень вологості є вирішальним фактором для успішного проростання спор.

Найкраща температура для розвитку становить від +15 до +25 градусів за Цельсієм. У теплицях цей процес може бути безперервним, якщо не контролювати параметри мікроклімату.

Восени гриб накопичується на пожнивних рештках, що залишаються на полі. Це створює інфекційний фон, який зберігається в ґрунті до наступного вегетаційного періоду.

Періоди рясних опадів сприяють поширенню конідій на великі відстані за допомогою крапель води. Вода переносить спори з нижніх шарів ґрунту безпосередньо на листя та стебла.

Зимовий період гриб переживає у формі хламідіоспор, які можуть витримувати значні морози, що робить боротьбу з ним протягом багатьох сезонів досить складною.

Характерною ознакою зараження є поява на поверхні ґрунту або стебел щільного білого нальоту, який з часом змінює колір на темно-зелений через спори.

Уражене коріння набуває коричневого відтінку та стає м'яким на дотик. Рослини виглядають пригніченими, в'януть вдень і не відновлюють тургор навіть після поливу.

На стеблах розсади з'являються характерні звуження, відомі як «перетяжки», які згодом призводять до вилягання молодих рослин та їх загибелі.

Плоди, уражені грибом, мають плями м'якої гнилі з характерним пліснявим запахом. Поверхня плям з часом вкривається зеленим споровим нальотом.

Внутрішні тканини стебла при розрізі часто виглядають зміненими, волокнистими або гнилими, що свідчить про глибоке проникнення міцелію в рослину.

Ключовим методом захисту є регулювання водного режиму ґрунту. Необхідно уникати застою води та забезпечувати належну дренажну систему в теплицях.

Застосування протруювання насіння фунгіцидами перед посівом значно знижує ризик розвитку інфекції на ранніх етапах розвитку культур.

• Покращення вентиляції для зниження вологості.
• Своєчасне видалення уражених рослин з кореневою системою.
• Використання стійких до гнилей сортів та гібридів.
• Дотримання сівозміни для розриву циклу інфекції.

Регулярне розпушування поверхневого шару ґрунту допомагає швидше висушувати верхню частину субстрату, що негативно впливає на виживання спор.

Хімічний захист передбачає обробку фунгіцидами при виявленні перших симптомів, дотримуючись регламентів застосування препаратів для конкретних культур.