Комірні плісняві гриби

На відміну від патогенів, що розвиваються в полі, ці гриби потребують специфічних умов для активізації, зокрема підвищеної вологості зернової маси.

Це переважно сапрофітні організми, проте в умовах порушення режиму зберігання вони проявляють виражені паразитичні властивості.

Розмноження відбувається спорами, які переносяться повітрям, через сільськогосподарський інвентар або разом із пилом при завантаженні зерносховищ.

Для ідентифікації використовують метод висіву на поживні середовища, де гриби утворюють специфічні колонії, за якими агрономи визначають видовий склад інфекції.

Ці гриби уражають пшеницю, ячмінь, кукурудку, овес, сою та інші зернові й олійні культури, знижуючи їхню якість до критичного рівня.

Внаслідок життєдіяльності патогенів зерно втрачає поживну цінність, змінює колір, набуває неприємного запаху та стає токсичним для споживання.

Особливу небезпеку становлять мікотоксини, які виробляються грибами і можуть викликати важкі отруєння в людей та худоби при потраплянні в їжу чи корми.

Інфіковане насіння різко втрачає енергію проростання, що робить його неможливим для використання в посівних цілях навесні.

Масштабне ураження призводить до псування великих партій зерна, що спричиняє величезні економічні збитки для агропідприємств.

Комірні плісняві гриби активні протягом усього року, якщо в сховищах не підтримується належний рівень вологості та температури.

Особливо небезпечним є період осінньо-зимового зберігання, коли через температурні перепади у верхніх шарах насипу накопичується конденсат.

Навесні, при підвищенні температури повітря, гриби активуються значно швидше, тому контроль стану зерна в цей період має бути посиленим.

Розвиток плісняви може відбуватися навіть при температурі нижче +5 градусів, якщо вологість зерна залишається високою.

Відсутність належного провітрювання сховища створює стабільне мікросередовище для безперервного циклу розмноження патогенів.

Первинною ознакою зараження є поява нальоту на зернівках, який може бути білого, зеленуватого, жовтого або чорного кольору залежно від виду гриба.

• Поява специфічного «пліснявого» запаху в приміщенні.
• Зміна кольору оболонок зерна, тьмяність та втрата природного блиску.
• Утворення зліплених грудок зерна всередині загальної маси.
• Локальне підвищення температури насипу, що свідчить про початок самозігрівання.
• Руйнування зародка зернівки, що призводить до втрати схожості.

Головним заходом є доведення зерна до вологості, що не перевищує 14%, що є безпечним для тривалого зберігання рівнем.

Застосування активної вентиляції дозволяє підтримувати стабільну температуру і вологість всередині зернового насипу.

Важливим є очищення зерна від сміттєвих домішок, оскільки на них гриби розвиваються швидше, ніж на основній культурі.

Регулярний моніторинг температури та стану зерна за допомогою термоштан та лабораторних аналізів проб з різних шарів.

Проведення фумігації або знезараження складських приміщень перед завантаженням нового врожаю для знищення спор патогенів.