Септоріоз пшениці

Міцелій патогена поширюється в міжклітинному просторі тканин рослини. Розмноження відбувається за допомогою пікнід, що продукують пікноспори, а також аскоспор, які формуються у перитеціях.

Інфекція зберігається на рослинних рештках, у насінні та на посівах озимих культур. Навесні спори переносяться краплями дощу та вітром на здорові вегетуючі рослини, ініціюючи нові цикли зараження.

Розвитку хвороби сприяє наявність крапельної вологи на поверхні листя та помірні температури. Патоген здатний вражати всі надземні частини пшениці протягом усього вегетаційного періоду.

Для точної ідентифікації важливим є аналіз мікроскопічних ознак — форми та розміру пікноспор, а також візуальний огляд характеру некрозів на листках та колоссі.

Септоріоз вражає широкий спектр зернових: пшеницю, ячмінь, жито та тритикале. Найбільшої шкоди хвороба завдає у регіонах з високим рівнем опадів під час дозрівання врожаю.

Основна шкода проявляється у передчасному відмиранні листя, що знижує фотосинтетичну здатність рослини. Це призводить до наливу щуплого зерна та істотного зниження маси тисячі зерен.

При ураженні колоса (септориноз колоса) спостерігається часткова або повна стерильність квіток, що спричиняє значний недобір врожаю та погіршення якості посівного матеріалу.

Економічні втрати при епіфітотійному розвитку хвороби можуть сягати 30–50%. Хвороба також послаблює рослину, роблячи її вразливою до вторинних інфекцій та несприятливих умов середовища.

Заражене насіння характеризується низькою енергією проростання та вразливістю сходів, що створює проблеми для рівномірності густоти посівів у наступному сезоні.

Первинні ознаки хвороби проявляються на сходах після перезиівлі. Надалі патоген активно розвивається у фазах кущіння та виходу в трубку, захоплюючи все нові яруси листя.

Пік інфекційного тиску зазвичай припадає на фазу колосіння та цвітіння. Волога погода в цей період є критичним фактором для масового спороношення гриба на колоскових лусочках.

Оптимальні температурні умови для розвитку збудника становлять +15...+25°C. За таких умов інкубаційний період скорочується, і хвороба поширюється вкрай швидко.

У посушливі періоди розвиток гриба дещо сповільнюється, але патоген зберігає життєздатність, чекаючи на випадання опадів або появу ранкової роси.

Восени хвороба може вражати посіви озимини, створюючи інфекційний фон, який збережеться до наступної весни, забезпечуючи безперервний цикл розвитку паразита.

Початковими симптомами є дрібні, розпливчасті водянисті плями, які згодом темніють. З часом вони стають коричневими, часто з характерною хлоротичною облямівкою.

На некротичних ділянках листка чітко помітні чорні крапки — пікніди. Це важлива діагностична ознака, яка відрізняє септоріоз від інших плямистостей зернових.

Стеблові вузли за ураження стають темно-коричневими або чорними, що веде до їх розм’якшення. Часто спостерігається вилягання посівів через втрату міцності стебла.

Уражений колос виглядає тьмяним, на колоскових лусочках з'являються сірі або коричневі плями. При високій вологості на них також формуються пікніди.

• Поява коричневих плям із жовтою облямівкою.
• Формування дрібних чорних пікнід у центрі плям.
• Побуріння та некроз вузлів стебла.
• Деформація та пустоколосиця.
• Передчасне засихання листя.

Агротехнічний контроль базується на використанні стійких до септоріозу сортів та дотриманні сівозміни, що перериває ланцюг живлення патогена.

Якісний обробіток ґрунту з глибокою заробкою рослинних залишків дозволяє значно зменшити запас інфекції. Також важливо своєчасно знищувати падалицю зернових.

Протруювання насіння фунгіцидами системної дії є обов'язковим для захисту кореневої системи та первинних листків від раннього зараження.

Хімічний захист посіви в період вегетації проводиться фунгіцидами (групи триазолів, стробілуринів) при появі перших ознак хвороби, особливо у вологі роки.

Моніторинг посівів та вчасне внесення препаратів на етапі виходу в трубку та появи прапорцевого листка дозволяють мінімізувати втрати врожаю.